Князі Збаразькі: амбітні претензії на корону чи політична авантюра..?

Рід князів Збаразьких, що бере свій початок з 40-х років ХV ст. і походить від Федька Несвізького, в своєму династичному  дереві має декілька «гілок», які реально претендували не тільки на гетьманські булави, а й на монаршу корону Польсько-Литовської держави. Як би ми не відносились до окремих представників цього роду через їх ставлення до козацтва, православної віри та міжусобних чвар та війн, все ж  вони були дітьми свого часу і прагнули багатства, влади та розкошів.

Одним з найвідоміших представників цього славного роду є син кн. Миколая Збаразького – Іван. Він народився близько 1553 р. і уже в 14 річному віці відзначився у битві під Часниками (1567 р.). Після об’єднання Польщі з Литвою у 1569 році у Річ Посполиту кн. Іван Миколайович Збаразький  присягнув унії Волині з Короною. Після смерті батька кн. Іван Збаразький у 1574 році стає старостою Кремінецьким, а через рік у 22 річному віці вщент розбиває татар під Збаражем та в 1578 р. – під Брацлавом (будучи воєводою Брацлавським з 1576 р.). З 1579 року староста кремінецький, воєвода брацлавський князь – Іван Миколайович Збаразький переходить на католицизм (протестантство) та іменує себе Янушем. Під час польсько-російської війни 1577-1582 рр. між Стефаном Баторієм та Іваном Грозним князь, уже Януш, Збаразький у великолуцькій операції проявив себе відважним та мудрим рицарем та командиром.  20 вересня 1580 року 2500 вершників під орудою 27-річного кн. Януша розбили під Топірцем 4000 загін добірної російської кавалерії під командуванням воєводи Дмитра Черемісова та Григорія Нащокіна. Загоном кн. Януша Збаразького було захоплено в полон 200 російських кавалеристів та вбито понад 300. Високо оцінивши героїзм та мужність князя Збаразького, король надає йому у 1581 р. староство Пінське. В цьому ж році кн. Януш в якості коменданта польського табору короля Стефана Баторія бере участь у облозі Пскова, що тривала з 8 вересня 1581 р. по 6 лютого 1582 р. В результаті облоги Іван Грозний був вимушений підписати Ям-Запольська угоду терміном на 10 років, яка була укладена 15 січня 1582 між Річчю Посполитою та Московським царством поблизу Запольського Яма (недалеко від Пскова) і Лівонія відійшла до Речі Посполитої.

Саме цим подіям присвячена картина «Стефан Баторій під Псковом», розмірами 3.22х5.45 м. відомого майстра пензля Яна Матейка, яка була написана олією на полотні у 1872 році і знаходиться у королівському замку у Варшаві. На ній зображено посольства російського царя Івана ІV Грозного до короля Польщі Стефана Баторія з просьбою перемир’я.

Після експозиції картини в Празі Ян Матейко отримав пропозицію зайняти посаду ректора Чеської академії мистецтв і був нагороджений Медаллю мистецтв в Відню, а Французька Академія обрала його почесним закордонним член-кореспондентом цього науково-мистецького закладу. Заховане від окупантів під час ІІ-ї світової війни полотно було сильно пошкоджене і протягом трьох років після війни тривала його реставрація.

 

Після вищезгаданих тріумфальних перемог над татарами та росіянами Іван-Януш князь Збаразький став постаттю надзвичайно відомою та героїчною в Польщі. Одного разу король Стефан Баторій сказав, «Якби вольность польська шукала собі королів вдома, а не закордоном, Януш був би достойний королівства і корони».

            Це була найвища оцінка доблесті коронованою особою кн. Збаразького. Однак, у 1589 році кн. Збаразький не зміг захистити рідний Збараж від татар і змушений був відступити до Кременця. Родове гніздо князя, за винятком замку, було повністю зруйноване і «…ко кгрунту от поганства прибите». На довгих 12 років Збараж та ряд навколишніх сіл «пусты есть и людей в нихъ нимаш». Протягом 1590 -1608 рр. кн. Януш Збаразький згадується в актах та документах Брацлавського та Київського воєводств в плані судових позовів, захоплення чужих маєтків та земель, ворожнечі з сусідами. Лише в 1596 році князь виступає як прибічник створення антитурецької ліги, а під час, так званого, рокошу Зебжидовського виступив на стороні короля. Після 32 років перебування на Брацлавському воєводстві, славної та героїчної юності, королівського визнання та зради батьківської віри, розширення маєтків та постійних конфліктів з сусідами – у 1608 році закінчилось земне та суєтне життя одного з найколоритніших постатей свого часу Івана-Януша Миколайовича князя Збаразького.

Нащадкам (синам Христофору і Юрію) князь залишив кілька десятків миль2 земель та маєтків, величезні суми грошей, що давали, в подальшому, кн. Юрію Збаразькому більше 100 000 флоринів щорічного доходу.

Саме Юрій Янушевич, який народився 22 або 23 квітня 1574 р. в с. Антонівці за три милі від Кременця, протягом свого життя, здобувши гарну освіту за кордоном, досяг такого становища при дворі як і свого часу батько Януш та дідів брат, перший сенатор і «перший Корибутович» – кн. Стефан Збаразький, воєвода троцький.

Стрімкий ріст по кар’єрній драбині кн. Юрія Збаразького має наступний вигляд:

  • староста пінський (1590-1631 рр.),
  • староста сокальський (1607-1631 рр.),
  • князь збаразький (1608-1631рр.),
  • крайчий коронний (1612-1619 рр.),
  • підчаший коронний (1619-1631 рр.),
  • каштелян краківський (1620-1631 рр.)

Рукопис ХVІІ ст. (17 квітня 1647 р., «Lakonikum, novellae provinciae Rusiae…»), подаючи відомості про монастир Бернардинів, виразно називає князя Юрія Збаразького – фундатором Збаража і костелу.  

Тривале перебування при дворі фанатичного католика-ортодокса Зигмунта ІІІ поглибило антагоністичні відносини кн.. Юрія з «солдатами Ісуса Христа» (єзуїтами). Якщо король Стефан Баторій – був королем рицарів і звитяжців, то Зигмунт – королем кліру, де перевагу мали єзуїти. З останніми у Юрія склалися досить складні непримиренні відносини ще з часів навчання у Франції та Італії.

В подальшому були щорічні рейди під проводом Жолкевського на пограниччя з татарами, битва з татарами під Цецорою у 1595 р. під проводом Замойського, битиви під Янівцем та Гузовим  та інші військові виправи молодого князя Юрія. З початку ХVІІ ст.. розпочинається політичне життя князя. Постійна критика двору та позиції короля припиняється Юрієм Збаразьким після отримання каштелянства Краківського і князь стає несподівано стає вірним підданим Зигмунта ІІІ.     Завдяки кн. Юрію його брат Христофор очолює 1621 року посольство до Туреччини.

Згуртування навколо себе багатьох молодих високопоставлених однодумців, близьких до двору проводилось Юрієм Збаразьким з метою отримання підтримки під час виборів короля після майбутньої смерті Зигмунта ІІІ. Однак, претензіям кн. Юрія Збаразького на польську корону не судилося збутись. Можливо, через постійні конфлікти з «піхотинцями Папи» (єзуїтами), чи завдяки зраді серед прибічників-однодумців таємні наміри виявились явними і Юрій несподівано помирає за рік до смерті короля. Повечерявши, граючи в карти, без скарг на здоров’я, у віці 57 років князь відійшов у вічність, скоріш за все, неприродною смертю.

Містичні і таємничі факти після смерті князя Юрія Збаразького не закінчилися. Другий том «Двотижневика літературного», виданого у Кракові в 1848 рік описує події протягом декількох днів після смерті Юрія. Зокрема йдеться, що “…коли 29 липня 1631 р. рештки померлого князя після на бальзамування в труні заховано, це в дню св. Ігнатію Лойолі, фундаторові єзуїтів (31 липня) посвяченому д и в н и м  ч и н о м  з а г о р і л и с я (розрядка автора). Одні приписували це всипаному в лоно останків негашеному вапну, інші – від придворного лікаря князя, хірурга Кракєра, який бальзамував тіло – переконували, що не вапна було всипано, а попілу і що зшите лоно померлого,  принаймі, від того вогню пошкоджене не було і за твердженням того ж лікаря-протестанта – це мав бути вогонь чудесний. Нібито, це полум’я, саме в свято св. Ігнація, рештки князя, синів святого противника, зокрема його очі і язик ушкодило, щоб показати тілесну кару, яку отримають противники єзуїтів…”(збережено виклад оригіналу).

Зрозуміло, що багато в описі цього епізоду гіперболізовано і викладено з позиції релігійної приналежності автора, однак факти, на основі яких описано події, скоріш за все мали місце.

Підсумовуючи вище сказане, необхідно процитувати одну з найвидатніших дослідниць княжого роду Збаразьких початку ХХ ст. – Ванду Добровольську. В своїй статті «Оздоби» роду Збаразьких» вона наводить перелік найвидатніших представників цієї династії, саме:

1.      «Гауптман, капітанеус, староста Поділля» – Федько Несвізький.

2.      Воєвода вітебський та троцький, сенатор Стефан Збаразький.

3.      Князь-козак, староста кременецький, а основне, батько Я н у ш а – Миколай Збаразький.

4.      Воєвода брацлавський, староста кременецький, сенатор-лицар – Януш Збаразький.

5.      Останні «оздоби» роду Збаразьких – князі Христофор і Юрій Збаразькі.

Саме завдяки двом останнім представникам цього славного князівського роду ми завдячуємо існуванням нашого чудового міста та двох його архітектурних перлин – замку та монастиря о. Бернардинів. Нам залишається лише відтворити та зберегти для нащадків ці пам’ятки історії і культури національного значення.

Руслан Підставка

ст. науковий співробітник

НЗ «Замки Тернопілля»

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *