ДАВНЯ ЛЕГЕНДА, ПОВ’ЯЗАНА З ЦЕРКВОЮ СЕЛА КОБИЛЛЯ, ОТРИМАЛА НАУКОВЕ ПІДГРУНТЯ

Село Кобилля Збаразького району, яке знаходиться на відстані 19,7 км на північний захід від Збаража та за дві милі від Опріловець вперше згадується у писемних джерелах у 1734 році. Як відомо, воно перебувало у власності родини Смажевських гербу «Стріла». У вівтарі сільської церкви, біля якої, до речі, похоронили власників, до сьогодні зберігся оздоблений картуш з їхнім родовим геральдичним знаком.

За легендою засновником поселення Кобилля був “обиватель Кобиленський”, який жив в часи грізних наскоків татар на українські землі і мешкав серед лісової поляни за 2,5 км на північний схід від села Мшани (очевидно с. Мшанець біля р. Серет). Коли татари одного разу напали на село, декілька селянських родин зуміло вирватись з лап неминучої смерті і поселитися недалеко згаданого хуторянина, який тоді називався Кобиль. З часом число господарств на хуторі зросло до 43 і він став селом, перейнявши назву Кобилля, від імені першого хуторянина, який почав зватися Кобиленський. На старому цвинтарі на захід від дерев’яної церкви стояв великий кам’яний хрест на потрійному підвищенні-постаменті, що домінував над іншими пам’ятниками та гробами. На хресті були викарбувані такі слова: “Тут спочиває обиватель Кобиленський” (ім’я, рік народження та смерті, на жаль, в історії не збереглися). «На місці, де жив хуторянин Кобиль, до тепер живуть його нащадки – Кобиленські», – згадує Євстахій Ясеньовський у другому томі “Збаражчини”.

Що стосується мурованої церкви Св. Георгія с. Кобилля, то вона була збудована у 1885 р. на кам’яному фундаменті, на місці старої дерев’яної церкви. Церква однонавова, у плані має форму хреста. Хоча “Шематизм Королівства Галичини і Володимирії за 1934-1935 рр.” наводить іншу цифру побудови церкви – 1890 р. Архітектор будівництва – п. Лісовський, який згодом загинув у м. Тернополі на будівництві висотного будинку. Матеріалом для будівництва храму була цегла, що випалювалася в урочищі «Ставок» с.Кобилля, а камінь для фундаменту із с. Добриводи. Церкву будували жителі с. Кобилля за власний кошт, а також за кошти, зібрані у навколишніх селах. У 1896 р. храм налічував 1047 прихожан, а  його майном було 141 морг орного поля та 13 моргів сіножатєй.

Про спорудження дерев’яної, первинної церкви, на жаль, відомо надзвичайно мало. Знаємо, що  ній знаходилася ікона “Богородиця Одигітрія”, яка, за народними переказами, була чудотворною і з часом коронована та оздоблена окладом. Ця ікона знаходиться і до сьогоднішнього дня на іконостасі над «Царськими вратами». Вона поміщена під образ «Діва Марія Непорочного Зачаття», який за допомогою простого механізму піднімається і відкриває образ «Богородиці Одигітрії». Цей ритуал відбувається на кожному богослужінні.

Є багато переказів та легенд, пов’язаних з іконою. Так одна із легенд каже, що один з поміщиків сусіднього села Олексинця мав сліпу дочку, якій приснився ангел і повідомив, що вона може зцілитися прийшовши із процесією до ікони «Богородиці Одигітрії». І сталося чудо – дівчина зцілилася. Чи правда це достеменно невідомо, але із розповідей старожилів на спомин цього чуда кожного року до с. Кобилля ішла процесія із с. Олексинець. Ця ікона досить старовинна, оскільки знаходилася, за переказами, ще у старій дерев’яній церкві. Старі люди кажуть, що у дерев’яній трьохсотлітній церкві біля цієї ікони лежало чимало милиць, палиць, як свідчення правдивості зцілення великої кількості людей. Під час будівництва нової церкви ці речі були закопані перед входом до храму.

Були у Кобилянській церкві старі церковні книги, написані церковнослов’янською мовою, наприклад: «Мінея» (2-га пол. ХVІІІ ст.), «Часослов» (кін. ХІХ ст.), «Євангельські та апостольські читання» (кін. ХІХ ст.). У радянські часи Православна церква Московського патріархату замінила їх літературою, написаною слов’янською змосковщеною мовою («Литія», «Мінея» у 12 томах, «Требник» та багато інших). У часи незалежності церкві для відправ з-за кордону було передано літературу українською мовою.

На початку ХХІ ст. була побудована нова дзвіниця, під центральним куполом якої розміщена ікона Св. Георгія, облаштовано нові сходи (квітень – липень 2003 року), церковне подвір’я обнесено підмурівком.

Багато загадок та легенд Кобилянської церкви зацікавили працівників Національного заповідника «Замки Тернопілля». І нещодавно до цього храму разом з отцем Михайлом Найком завітали вчений секретар заповідника Надія Макарчук, художник-реставратор олійного та темперного живопису першої категорії Володимир Магінський та автор цих рядків. Завдяки представникам церковної влади села та пароха гості мали змогу оглянути стару дзвіницю, внутрішній інтер’єр церкви, іконостас та вівтар, зафіксувати усе на світлинах.

Допитливий погляд фахівця-реставратора відкрив досі невідомі, але цілком імовірні речі. Перш за все спостерігається невідповідність розмірів існуючого іконостасу та надіконостасного склепіння. Центральна частина іконостасу не вміщалася під арку і тому  була дещо вкорочена, а ікони пророчого ряду, що кріпляться на металевих стержнях, значно зігнуті (нахилені) в напрямку нави. Кінці несучої поперечної дерев’яної балки замуровані у бокові стіни, а ікони та різьба дияконських дверей значно давніші, ніж кін. ХІХ ст., коли будувалася церква.

Особливої уваги заслуговують ікони «празничкового» ряду іконостасу. За попереднім висновком реставратора Володимира Магінського на дерев’яні ікони старшого періоду наклеєне полотно, на якому написано ікони ХІХ ст. Це ж стосується також ікон намісного ряду (Ісуса Христа і Богородиці по обидва боки «Царських врат»).

Враховуючи усі перераховані факти, можна припустити, що основна частина іконостасу та ікон виконана в період значно раніший, ніж дата побудови церкви, тобто може належати до старої дерев’яної церкви. Датування останньої, як і вказаного іконостасу (пізніше перемальованого у ХІХ-ХХ ст.) можна приблизно віднести досередини ХVІІІ ст., що відповідає і даті першої писемної згадці про цей населений пункт – 1734 р.

Версія науковців заповідника цілком відповідає історії, яка свідчить про те, що настоятель старого храму під час будівництва цегляної церкви категорично заборонив розбирати іконостас і престіл. Стару дерев’яну церкву поступово розбирали і частину дерев’яних конструкцій використали для будівництва дзвіниці. Для укріплення поставили її на дерев’яний підмурівок-фундамент. Інша частина дерева була продана селянам. Однак, через наполягання священика, існуючий іконостас довелося адаптувати до надвівтарної півциркульної арки, частково зменшивши його висоту та кут нахилу пророчого ряду ікон. Крім чудотворної ікони «Богородиці Одигітрії», існуючі образи могли бути поновлені, або повністю перемальовані в кінці ХІХ- ХХ ст.

Для остаточної перевірки викладеної гіпотези необхідне проведення спектрального та хімічного аналізу живопису іконостасу, хоча він, по всій вірогідності, повинен підтвердити викладене. Відтак, завдяки фахівцям, вдалося підтвердити давню легенду і попередньо датувати церковний іконостас серединою ХVІІІ ст. Переконаний, що храм стане джерелом для нових наукових відкриттів, а його старовинний дух скріплюватиме у вірі прихожан церкви.

Руслан Підставка,

старший науковий співробітник

НЗ “Замки Тернопілля»

Поширити статтю:

RedTram

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *