ГРОМАДА ДЗВИНЯЧІ ВІДБУДУЄ ДЗВІНИЦЮ, ЯКА СТОЛІТТЯМИ СЛУЖИЛА ДОРОГОВКАЗОМ ДЛЯ ПРОЧАН, ЩО ЙШЛИ ДО ПОЧАЇВСЬКОЇ ЛАВРИ

На прямому відрізку шляху між Вишнівцем та Почаєвом знаходиться село, історія якого є дуже цікавою і, на жаль, маловідомою навіть для мешканців нашого району.

Мова іде про Дзвинячу – поселення, що з’явилося більш, ніж півтисячоліття тому посеред густих дубових лісів. Саме непрохідні хащі служили природнім захистом від ворога, захистом, що був не менш надійним, ніж фортечні мури. Цей ліс розпочинався відразу ж за межами Вишнівця і тягнувся в північно-західному напрямку до першого села, яке так і називалося – Залісці. Та крім ворога цим лісом дуже часто ходили прочани в напрямку Почаївської святині, адже цей шлях був найкоротшим. Можливо, саме вони і стали першими мешканцями Дзвинячі. Дуже часто поодинокі прочани збивалися зі шляху та блукали серед лісу, стаючи легкою поживою для звіра. Для того, щоб допомогти мандрівникам мешканці села вирішили влаштувати дзвіницю. Час від часу серед лісових заростей можна було почути звуки дзвона, які ставали рятівними для багатьох мандрівників. Тут вони знаходили чисту джерельну воду, тут їх годували та вказували правильний шлях до Почаєва. Це місце так і називали «дзвіниця», що згодом трансформувалося у «Дзвиняча» і стало назвою поселення, що з’явилося навколо дзвіниці.

З плином часу вирубувалися ліси, збільшувалася кількість прочан і стара дзвіниця поступово втратила свою необхідність, а з часом і зовсім зникла, відголос цього дзвона зберігся лише у назві села.

Багато що змінилося з того часу, незмінним залишається лише людське море, що кожного року проходить територією села напередодні свята Успіння Пресвятої Богородиці в напрямку Почаєва.

І не дивлячись на те, що кількість прочан сьогодні досягає десяти тисяч, мешканці села, як і сотні років тому кожного разу збираються на місці старої дзвіниці, зносять продукти та усім селом годують втомлених мандрівників. Сьогодні тут знаходиться невелика дерев’яна капличка та колодязь – журавель з чистою джерельною водою. Багато священиків говорять про велику благодать, що панує навколо старої каплички. Мешканці села розповідають про випадки зцілення, які траплялися на цьому місці та про цілющі властивості води, біля якої кожного року з молитвами втамовують спрагу тисячі прочан з різних країн світу, що подолали довгий та важкий шлях. І, напевно, в цьому немає нічого дивного, адже це місце, про яке сьогодні мало хто знає, увібрало в себе всю чудодійну силу молитви, що століттями лунає в долині, де колись ішов прямий шлях до Почаєва.

Для того, щоб відновити історичну справедливість релігійна громада села прийняла рішення про відбудову тієї уже напівлегендарної дзвіниці. Можливо, саме сьогоднішнє покоління дзвинячан стане тими людьми, хто майже через пів тисячоліття знову почують звуки дзвона, який уже давно став невидимим оберегом села. Хочеться надіятися, що саме цей дзвін, як і сотні років тому, збиратиме багатьох людей, які подорожують в напрямку Почаївських святинь, а мешканці села продовжать лік дивним зціленням біля старої каплички. Перед початком робіт на цьому місці побував митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій, який в присутності настоятеля храму отця Федора та громади села благословив людей на добрі починання, а також побажав злагоди і терпіння в цій нелегкій справі.

 

 

Микола Кибалюк,

науковий працівник

НЗ «Замки Тернопілля»

 

 

Поширити статтю:

RedTram

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *