Митрополит Андрей Шептицький – вірний Богові і народу

Сімдесятиріччю з дня смерті одного з найвидатніших діячів Української Греко-Католицької Церкви − Митрополита Андрея Шептицького була присвячена година пам’яті «Апостол єдності», яка відбулася в Органному залі Національного заповідника «Замки Тернопілля» 11 листопада.
Захід, організований спільними зусиллями священиків церкви Воскресіння Христового, працівників НЗ «Замки Терн опілля», педагогів та учнів Збаразької ЗОШ №2, зібрав представників духовенства, районної влади працівників освіти та культури.
Подвижницький шлях Митрополита Андрея Шептицького яскраво поставав перед присутніми завдяки цікавим та емоційним виступам старшокласників другої міської одинадцятирічки, у яких біографічні відомості про його життя поєднувалися з проникливими поетичними рядками та цитатами з пастирських посилань Митрополита. Захоплення постаттю «князя церкви» висловлювали отець Омелян Колодчак та отець Андрій Лахман. Про раритетні друковані видання, пов’язані з Митрополитом Андрієм Шептицьким, розповіла головний зберігач фондів НЗ «Замки Тернопілля» Наталія Скоропляс.
Митрополит Андрей Шептицький − одна з найсвітліших постатей нашої історії, духовний батько українського народу. Його життя − це взірець для наслідування, приклад духовності та патріотизму. Він був одним з найвидатніших богословів української греко-католицької церкви, знаменитим місіонером, науковцем, великим просвітителем, меценатом, талановитим і мудрим політиком. Ще за його життя українці вважали цю історичну постать своїм Мойсеєм.
Роман Шептицький (так у мирському житті звали митрополита) народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичі Яворівського повіту на Львівщині. Він був третім сином графа Івана (Яна) Шептицького та Софії (у дівоцтві Фредро) − доньки відомого польського письменника Олександра Фредро.
Майбутній митрополит отримав належні походженню, прекрасні виховання і освіту, спочатку вдома, згодом у гімназіях у Львові та Кракові.
З юних років Роман відзначався побожністю. Закінчив Краківську гімназію ім.Святої Анни і розпочав військову службу у привілейованому австрійському полку Уланів у Кракові. Захворювання на скарлатину, яке дало ускладнення і призвело до запалення суглобів, змусило перервати військову службу. Роман Шептицький студіював право і теологію у Вроцлавському і Краківському (Ягеллонському) університетах.
У 1888 році здобув ступінь доктора права, у 1890 році завершив навчання на юридичному факультеті у Мюнхені та на філософському − у Відні.
У липні 1888 році Роман з братом Казимиром стали послушниками отців Василіан у Добромилі, щоб стати як вони заявили матері, спокутувати гріхи предків, котрі відреклися від свого народу і грецької віри. У 1890 році Роман Шептицький під час прийняття чернечих обітів отримує ім’я Андрей, у 1892 році був висвячений. 27-річний священик розгорнув активну місійну діяльність: у 1892-99 роках був ігуменом монастиря Св.Онуфрія у Львові, професором богослов’я у монастирі чину св.Василія Великого.
У 1900 році Папа Лев ХІІІ призначив Андрея Шептицького Митрополитом Галицьким. Це служіння тривало аж до дня смерті 1 листопада 1944 року.
Як глава УГКЦ своєю наполегливою діяльністю Митрополит Андрей Шептицький домагався, щоб український національний рух дотримувався засад християнського патріотизму, а церква була духовним і моральним авторитетом для українського народу. Метою всього життя Митрополита була єдність української церкви та побудова Української держави, «наділеної християнською душею».
Греко-католицька церква відіграла значну суспільну і релігійну роль у вихованні української молоді. Навесні 1933 року Андрей Шептицький організував свято під назвою «Українська молодь – Христові», зібравши близько 80 тисяч молодих людей, і саме це зібрання молоді у міжвоєнний час започаткувало створення та розвиток наприкінці 90-х років ХХ ст. громадської організації «Українська молодь − Христові», яка сьогодні сповідує ідеї та дороговкази митрополита Андрея Шептицького.
У Митрополита завжди була одна ідея, яку він намагався втілити протягом усього життя: об’єднання Східної і Західної Церков. Андрей Шептицький мріяв про єдність народу − саме про цю духовну, релігійну та політичну єдність, якої так бракує українцям. Митрополит завжди сподівався, що йому вдасться досягти поставлених цілей. Ми ж віримо, що мрії Шептицького збудуться, що Українська держава здобуде єдність − як у релігії, так і в інших сферах життя суспільства.
Митрополит Андрей Шептицький був не лише духовним провідником українського народу, а й активним політичним та громадським діячем. Він підтримував розвиток освітньо-культурного життя у західноукраїнських землях, чим спонукав пробудження національної свідомості українців. З ініціативи та за матеріальної підтримки Митрополита в Галичині створюються українські школи, гімназії, культурно-просвітницькі товариства. Лікарні, притулки для сиріт, храми та музеї, засновані й фінансовані Шептицьким, його праця на ниві просвітництва та захисту прав людини стали прекрасним зразком втілення добрих намірів у конкретні справи.
Митрополит взяв на себе обов’язок не лише перед Богом, а й людьми Галичини. «Я дуже хотів би обтерти сльози з очей тих, хто плачуть, потішити кожного, хто сумує, уздоровити кожного, хто слабкий чи немічний, просвітити кожного, хто темний! Я хотів би стати всім для всіх, щоб всіх спасти», − писав в одному з численних послань Митрополит Андрей Шептицький.
Служіння Митрополита сповнене духовних терпінь і фізичних страждань. Він не раз був інтернований, переслідуваний, але залишився послідовним у своєму служінні. Найважчими для Андрея Шептицького були роки напередодні і під час Другої світової війни, коли більшовицькі і німецькі окупанти в різних формах відкидали право, закон, нищили не лише мораль, а й найсвятіше − дане Богом людське життя. У 1939-41 рр. митрополит, докладаючи колосальних зусиль, працює над збереженням церкви, продовженням душпастирської праці. У 1939-41 рр. митрополит перебував під пильним наглядом НКВД з огляду на величезний авторитет і ймовірні наслідки арешту, Шептицького не арештовували. Адже у вересні 1939 року у його рідних Прилбичах енкаведисти без суду і слідства розстріляли молодшого брата митрополита – Лева з дружиною.
У 1940 р. Андрей Шептицький протестує проти розгорнутої атеїстичної пропаганди, переслідування священиків і вірних. Митрополит пройшов шлях до опору нацистській владі. Він пише листи-протести Гітлеру і Гімлеру, організовує порятунок євреїв.
Митрополит Андрей помер 1 листопада 1944 року. Похований у крипті Собору Святого Юра. Церква, яку він плекав довгі роки, була ліквідована у 1946 році, але таємно жила у підпіллі і продовжувала активно діяти у діаспорі.
− Доля покликала Митрополита Шептицького жити у непростий час, чимось подібний до нашого − передвоєнний і воєнний, − зазначив отець Андрій Лахман. − Він плекав віру, готуючи греко-католицьку церкву до великого і страшного випробування, яке вона витримала з честю, вижила в підпіллі і воскресла в новий час. У сьогоднішньому дійстві діти на основі життя великого Божого подвижника відновили у своїх серцях віру в Бога, майбутнє, нашу перемогу над російським окупантом.
З ініціативи о.Андрія Лахмана усі присутні змовили молитву за прославу слуги Божого Митрополита Андрея.
Вірність Богові та народу − таким було життєве покликання Митрополита. Андрей Шептицький був добрим пастирем української церкви, турботливим опікуном усього священства. Життя митрополита довело здійснення ним Божого покликання.
Оксана МОРГУН

Поширити статтю:

RedTram

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *