На могилі Устима Голоднюка освячено лицарський хрест

18 лютого у Збаражі вшанували пам’ять Героїв Небесної сотні, а на могилі Устима Голоднюка було освячено пам’ятник – лицарський хрест, на якому висічено меч, навіки залишився відбиток вишитого рушника, який подарувала ненька з нагоди завершення навчання в школі, та символ України – тризуб, а поряд бруківка, символічна барикада, блакитна каска, яку пробила куля снайпера та на злеті обірвала життя юного патріота, і напис: «Рабів до раю не пускають»… У цьому пам’ятнику – все життя Устима, на жаль, коротке, як спалах зірки.
Заходи з нагоди роковин загибелі Героїв Небесної сотні у Збаражі розпочалися з молитви у Воскресенській церкві та продовжилися на майдані Івана Франка – духовно-мистецькою палітрою «Обірвалося життя…» на яку зібралися представники районної та міської влади, громадськість, молодь, школярі, рідні і близькі Устима, його побратими з Майдану, ліцеїсти Львівського військового ліцею імені Героїв Крут, родина Назара Войтовича і земляки наймолодшого Героя Небесної сотні, родини загиблих українських воїнів – Андрія Чабана і Тараса Михальського. Скорботний захід розпочався Славнем України та тужливою піснею «Плине кача», яку виконував чоловічий квартет РБК(керівник Сергій Рогівський) у складі Руслана Лещишина, Сергія Рогівського, Андрія Мельниківського, Романа Гевка. Після цього у чисту блакить неба линули молитви «Отче наш», «Боже, послухай благання», «Боже великий єдиний» у виконанні народного аматорського хору клубу с.Кобилля(хормейстер Ярослава Михайлів). Ніхто не стримував сліз, коли ведуча дійства Галина Гафткович читала вірш «Мамочко, вибач за чорну хустину». Солістка РБК Віта Максимюк представила нову пісню-присвяту «Нашим героям». На цьому скорботний захід, який підготували режисер, заслужений працівник культури України Олег Гафткович та звукорежисер РБК Іван Залуцький, не завершився і громада рушила центральною вулицею Збаража до могили Героя України Устима Голоднюка, співаючи патріотичні пісні, вигукуючи «Слава Україні!», «Герої не вмирають!», «Слава Герою Устиму!». На місці вічного спочинку нашого земляка всечесні отці звершили чин освячення пам’ятника – лицарського хреста та звершили поминальну молитву за спокій душі Героя України.
– У цьому пам’ятнику відображено все коротке життя Устима. Він народився козаком, бо був названий Устимом. Бігав маленьким русявим хлопчиком, і мама його стригла «під козачка». Навчався і мужнів у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут і вже тоді хотів носити козацького чуба, а коли почалися події на Майдані, він вистриг собі оселедця, вважаючи себе козаком, і він заслуговував на це. Пісня “Мій лицарський хрест” була його улюбленою, і тому іншого пам’ятника, як лицарський хрест, на могилі Устима бути не могло. Посередині нього висічена шабля. На ньому і вишитий рушник, який йому дала мама, коли він закінчував школу, і тризуб, а поряд барикада і бруківка, якою вони воювали, і блакитна каска, в якій він загинув. – наголосив батько Героя Володимир Голоднюк, подякувавши священикам, громаді за молитву, усім, хто в цей день прийшов чи приїхав віддати шану Устимові, не забуває, підтримує його батьків. Подякував усім, хто надав фінансову допомогу для спорудження пам’ятника, а також авторам проекту – архітекторам Василю Скочилясу та Юрію Вербовецькому з командою.
Названий на честь Устима Кармелюка – бунтаря, захисника українського народу, Устим Голоднюк підсвідомо відчував свою велику місію і ще в шкільні роки, по-дитячому, але впевнено казав, що теж колись стане Героєм України. І став ним та залишиться навіки у пам’яті поколінь, як Січові стрільці, крутянці…
Важко і боляче згадувати криваві події на Майдані Олександрові Супрунюку, який був у 38-й сотні самооборони. Він досі пам’ятає день знайомства з Устимом, коли той прийшов за формою, те, як її міряв і радів.
-Він тоді був в підрозділі “Стела”, – пригадує колишній активіст майдану, а нині мер міста Нетішин на Хмельниччині Олександр Супрунюк, – це були студенти, яких побили 30 листопада беркутівці, і вони й далі всі разом трималися. Устим був прекрасною людиною. Слава йому і таким, як він, та вічна пам’ять. Головне для нас усіх тепер, щоб їхня смерть не була даремною.
Варто зауважити, що портрет Устима в кабінеті Олександа Супрунюка на почесному місці серед інших героїв Небесної сотні, яких він знав особисто, і для нього їхнє життя і подвиг – взірець, з яким звіряє свої вчинки.
«Не прощаюся. Ми з тобою ще побачимося!», – ці слова досі дзвенять у голові в друга Устима з Майдану Сергія Каланжова з Миколаєва. – Ми були пліч-о-пліч майже чотири місяці, – каже Сергій, – і таких друзів, як Устим, ще потрібно пошукати – надійний, вірний, з ним не страшно було. Я завжди знав, що в бою він прикриє мою спину, як і я його. Востаннє ми бачилися 19 лютого ввечері. Коли ми розходилися – він на чергування на барикади, а я в лікарню на перев’язку, бо напередодні отримав поранення в руку від розриву гранати, він сказав, що не прощається, вигукнув: «Побачимося обов’язково!», а я пообіцяв привезти йому літр молока.
Не змирилася з втратою сина мама Устима, їй досі не віриться, що його немає, постійно ходить в храм і молиться. – Здається, що він на небі і дивиться на нас звідти, – каже згорьована жінка.
20 лютого 2014 року зупинилося життя для Войтовичів – батьків Назара – наймолодшого Героя Небесної сотні. – Рік пройшов без Назара, – з болем каже Юрій Войтович, – 20 лютого для нас час зупинився. Ніщо не тішить, нічого не хочеться робити. Сподіваюся, що оговтаємося від втрати сина, загояться трохи рани і заради Назара продовжу його справу – робитиму мозаїку, якою займалися разом, навіть виклали з ним козака і мріяли багато ще чого зробити.
-Вони не думали, як буде завтра, вони хотіли, щоб це завтра було, і не вагалися, а вступили в бій з пітьмою, щоб розкроїти її і осяяти наше майбутнє, не маємо права їх забути і зрадити. Для нас вони мають стати дороговказом, – наголосив директор Травневської загальноосвітньої школи Василь Оверко біля могили свого учня Назара, звертаючись до громади, яка 18 лютого приїхала зі Збаража, щоб вшанувати пам’ять наймолодшого з лицарів Небесної сотні, покласти квіти, помолитися.

Світлана БОДНАР

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *