Важкопоранені в зоні АТО збаразькі воїни одужують і не втрачають оптимізму

Війна на Сході країни забрала тисячі життів українських воїнів. Скалічених війною бійців, мабуть, ще більше. Нині вони долають фізичний і моральний біль, вчаться жити заново. Під час військових дій в зоні АТО були важко поранені троє наших земляків: Максим Комендант – у Донецькому аеропорту, Юрій Ганусевич – на 31-му блокпосту на Луганщині, Сергій Лучкін – під Дебальцево.
Трьом мужнім захисникам Вітчизни минулої середи волонтери штабу національного спротиву зробили невеликий сюрприз. Чоловікам вручили невелику фінансову допомогу на лікування, а також комплекти військової форми, берці та продуктові набори. – Ми пишаємося вами, молимося за ваше здоров’я, – наголосив Володимир Голоднюк, – ці невеликі подарунки і кошти – найменше, що ми можемо для вас зробити.
27-річний Максим Комендант зі Збаража добровільно викликався у військкомат, хоч і не служив в армії. Як і більшість чоловіків-патріотів каже: «Хто, як не я!?». А ще бійця, який у мирний час був водієм-далекобійником, надихнув вчинок старшого брата Назара, який добровольцем пішов служити у спецбатальйон «Тернопіль», місцем дислокації якого є Лисичанськ на Луганщині. Варто зазначити, що у братів Комендантів навіть позивний один на двох «Льода».
Максим був призваний у вісімдесяту аеромобільну бригаду. Після тримісячних військових навчань на полігоні у Яворові поїхав на передову – у Костянтинівку, що на Донеччині. Після того як «вісімдесятка» замінила бійців 95-ї бригади у Донецькому аеропорту, 12 днів тримав із побратимами оборону летовища. 16 січня був важко поранений в ногу, але тільки через два дні його змогли вивезти з аеропорту та доправити в медзаклад Дніпропетровська, де його одразу прооперували. Після цього Максим лікувався у Вінниці, а зараз проходить реабілітацію вдома – поряд вагітна дружина, чотирирічна маленька донечка. Боєць потроху одужує і про свій вибір не жалкує та надіється на перемогу України. – Рани заживуть, Богу дякувати, що живий залишився, – каже Максим та з іронією додає: Кістка зростеться, м’ясо наросте. Все буде добре.
35-річний збаражанин Юрій Ганусевич на передовій у складі 24-ї бригади служив з листопада минулого року до 20 січня поточного року. У бою на 31-му блокпосту був важко поранений. – Від осколків та куль постраждала вся ліва сторона , – каже Юрій, – внизу ноги замість стопи утворився фарш, були розірвані м’язи. Врятував життя бронежилет.
Спочатку чоловік лікувався в Харкові, а зараз у нього теж домашня реабілітації, в колі рідних – дружини, двох дітей. Попереду на бійця чекає складна операція. Юрій Ганусевич каже, що уже почувається уже значно краще, вірить, що повернеться у свою професію будівельника, а ще дякує усім людям, які не залишають його наодиниці з бідою, допомагають.
На межі життя і смерті балансував 34-річний Сергій Лучкін із села Синява, який у зоні АТО служив з 22 січня у складі 30-ї механізованої бригади командиром бойової машини. 6 лютого він отримав важке поранення в руку і пах . – Бій зав’язався у селі Рідкодуб, – пригадує Сергій, – ми поїхали виручати хлопців, які потрапили у засідку. Якби не бронежилет, невідомо, чим би все скінчилося. Чотири дні пробув у реанімації в лікарні Дніпропетровська, звідти був доправлений санавіацією у Львів. Місяць там пролікувався. Зараз вдома, де на мене з нетерпінням чекали батьки і дружина.
Сергію Лучкіну ще мають робити операцію на руці, але чоловік не занепадає духом і бажає усім землякам того ж, а ще віри в перемогу, та дякує небайдужим людям, які допомагають українським воїнам на передовій і не забувають про поранених.

Світлана БОДНАР

Поширити статтю:

RedTram

2 thoughts on “Важкопоранені в зоні АТО збаразькі воїни одужують і не втрачають оптимізму

  1. Оксана V.
    01.04.2015 at 11:11

    Читаю,і сльзи течуть. Вражає героїзм і витримка хлопців.Бо кожен з нас, збаражан, свого часу передавав інформацію про поранених в зоні, хтось співчував , хтось допомагав чим міг, а декого це взагалі “не стосувалося”… Але , проходить час , хлопцям дійсно ще треба пройти через багато випробувань,але те що в них є життя, підтримка,діти ,сім’ї -це найбільша нагорода. Нам треба брати приклад з таких молодих, але таких відважних мужів! Приємно читати, що одужують,що життя налагоджується. Дякую Вам, що пишете не забуваєте ,бо вас читають і багато людей з-за кордону. Бажаю їм від щирого серця Божого благословення, підтримки рідних, міцного здоров’я . Дякую Вам,хлопці ! За те,що захистили мене та моїх дітей…

  2. Редактор
    01.04.2015 at 12:21

    Герої – поруч

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *