Ярославі Нагорній – колишній зв’язковій УПА, учасниці Норильського повстання виповнилося 90 літ

90-річний ювілей колишня з’язкова УПА із псевдо “Роза”, багаторічний політичний в’язень, учасниця Норильського повстання, збаражчанка Ярослава Нагорна відзначала 16 червня. Напередодні дня народження з вагомою життєвою вершиною жінку привітали міський голова Збаража Роман Полікровський, голова райдержадміністрації Анатолій Качка, секретар РУ Братства ОУН-УПА Наталія Солдатенко, член РУ Братства ОУН-УПА Володимир Савчук, голова районної Спілки політв’язнів та репресованих Леся Яременко.
Ярослава Нагорна(дівоче прізвище Яремчук) народилася 16 червня 1925 року на хуторі Дідова, що біля Красноселець. З 1942 року була членом юнацтва ОУН, а з 1943 – зв’язковою. «Роза» забезпечувала медикаментами поранених підпільників, передавала грипси, переводила групи повстанців. 7 червня 1945 року 19-річну Ярославу було заарештовано, а 29 серпня цього ж року – засуджено до десяти років виправних таборів та п’яти років позбавлення прав із конфіскацією майна. Покарання відбувала за Полярним колом у Норильську – місті «трудової комсомольської слави», побудованому на кістках десятків тисяч в’язнів концентраційних таборів, головно українців. Була учасницею Норильського повстання політв’язнів, яке розпочалося у концтаборі 25 травня 1953 року і тривало 61 день – до 4 серпня. Це було повстання духу, яке засвідчило, що навіть у найжахливіших обставинах люди здатні піднятися, перебороти себе і свій страх‚ разом виступити проти насилля, на захист прав і своєї гідності. Більшість організаторів й учасників Норильського повстання були українцями, засудженими на багаторічне ув’язнення – колишні вояки УПА, засуджені на 25-річний так званий «бандерівський строк ув’язнення», режим їхнього утримання був найбільш суворим.
-Я була в бригаді Нусі Мазепи із Львівщини жіночого табору №6, – пригадує Ярослава Нагорна. – На бараку ми вивісили чорний прапор, бо знали, що нас чекає смерть. Чергували по черзі, щоб охоронці табору не зняли стяг. Сьомого липня нас вирішили брати штурмом. Ми обступили барак і почали копати для себе яму, бо думали, що розстріляють. Молилися, виконували патріотичні пісні. Поряд була п’ята зона, де утримували чоловіків. Вони нам прокричали: «Дівчата, не бійтеся, бо вони не мають права стріляти в зоні!». Коли відкликали озброєних військових, то пригнали пожежні машини з гарячою водою і почали поливати жіночу колону окропом. Гнали нас за огорожу, де стояли військові з вівчарками, хто впав, той згинув. Потім ми бачили як санітари в білих халатах забирали тіла.
4 червня 1955 року Ярославу Нагорну звільнили, але 10 років вона ще жила на спец поселенні в Сибірі. Тут зустріла свою долю – “банднерівця” з Лановеччини Олексія Нагорного. Чоловік був станичним УПА, у 1944 році був заарештований та засуджений до 10 років каторги в Норильську. У 1955 році повстанці побралися, а у 1956 році у них народився первісток – син Зеновій. У Сибірі в 1961 році вони народили й донечку Олю. На Батьківщину, в Збараж, родина політв’язнів Нагорних приїхала у 1965 році. На зорі незалежності України подружжя брало активну участь у відродженні Воскресенської церкви і усіх національно-патріотичних заходах.
Ярослава Сидорівна Нагорна – щаслива мама, бабуся чотирьох онуків і прабабуся трьох правнуків, яка зуміла прищепити любов до України своїм нащадкам. – Мама нам багато розповідала про каторгу, підпільну роботу, – каже донька ювілярки Оля Парій. – але нещодавно перенесла мікроінсульт, хворіє, тож їй нині важко пригадати про пережите, поділитися спогадами. Тато помер багато років тому. Проте батьки встигли запалити у наших серцях іскру любові до України. І хоч нас із братом доля закинула в далеку Італію, не забуваємо Батьківщину. Намагаємося там гуртуватися, переживаємо за долю України, допомагаємо нашим воїнам, зокрема пораненим-землякам.

Світлана БОДНАР

Поширити статтю:

RedTram

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *