Пам’ять Тараса Михальського вшанували у рідній школі та на місці вічного спочинку героя

У третій школі Збаража вшанували пам’ять колишнього випускника – бійця 24-ї окремої механізованої бригади Тараса Михальського, який віддав життя, захищаючи незалежність та цілісність України. 26 вересня йому могло би виповнитися 35 років.

Під старезними крислатими вербами зібралися рідні, друзі, однокласники Тараса, вчителі, учні школи, курсанти військового коледжу, представники влади та небайдужі збаражани, аби у спогадах, піснях, віршах висловити свою вдячність Тарасу за те, що кожен з нас завдяки його героїзму може жити в мирі та спокої, виховувати дітей і реалізовувати усі свої плани та мрії без страху за власне життя та життя своїх рідних. У концерті-реквіємі взяли участь учні школи Катерина Ясінська, Олеся Караван, сестри Ольга та Оленка Глиняні, Тетяна Ковалькевич, Олена Пазюк, Олександр Швидкий, Назар Рудик, Ірина Житарюк, Анастасія Левицька, Дмитро Макух, у танцювальній композиції – «Україно моя» – учні 7-11 класів. Приємно, що майже всі школярі прийшли на лінійку у вишиванках, з синьо-жовтими прапорцями та стрічками.
Згадуючи про Тараса, всі говорили лише добрі слова, адже він був надзвичайно світлою, товариською та відкритою людиною. – Тарас був здібним та вихованим учнем, навчався на відмінно, із шкільних предметів дуже любив історію, вивчав її, особливо історію боротьбу українського народу за незалежність, – каже про свого випускника директор школи Олександр Середюк. – І коли ворог прийшов на нашу землю, Тарас не ховався за чужими спинами, не словами, а ділом виявив свій патріотизм, коли добровольцем пішов на війну і загинув як герой, їдучи рятувати побратимів. Тому, пам’ять про Тараса завжди житиме в його рідній школі й нагадуватиме усім, що в житті є речі більші та святіші за власне благополуччя – це служіння Україні, безкорисне та безкомпромісне, аж до самозречення та самопожертви.
Голова Збаразької райдержадміністрації Анатолій Качка та міський голова Роман Полікровський подякували та вклонилися рідним Тараса за його подвиг та героїзм. Представники влади закликали людей не зневірятися в Україні, а любити її так, як любив її Тарас. Бо, дасть Бог, війна скінчиться, і щоб жертви не були марними, ми мусимо зробити все для того, щоб наша держава стала незалежною та єдиною, заможною та щасливою, такою, якою її хотіли бачити мільйони героїв, які полягли впродовж усієї історії визвольної боротьби українського народу. Роман Полікровський вручив рідному брату Тараса Михальського Івану значок та посвідчення почесного громадянина Збаража.
– Тарас був людиною, на яку можна було покластися у будь-якій ситуації, – згадував про друга його однокласник Олександр Грушковик. – Через брак підручників нам навіть доводилося вивчати історію із однієї книжки, але це були золоті роки шкільного братерства, нових відкриттів та мрій. Тарас, живучи для інших, а не для себе, на жаль, не встиг створити сім’ю та стати батьком, тому усю свою любов віддавав племінникам. Пішовши добровольцем в АТО, він захищав і нас усіх, щоб ми ніколи не знали жахів війни.
На завершення урочин школярі поклали корзину квітів до меморіальної дошки Тараса Михальського, встановленої на фронтоні школи, та запалили лампадки.
До місця вічного спочинку героя школярі, педагоги, громадськість рушили урочистою ходою, яку очолили курсанти військового коледжу, несучи на плечах ялинову гірлянду, прикрашену чорнобривцями та гронами калини й синьо-жовтою стрічкою. На цвинтарі до колони приєдналися учні та вчителі першої та другої шкіл міста. Панахиду відправив отець Роман Кодлюк.

Крім цього, до дня народження Тараса Михальського на другому поверсі третьої школи було облаштовано куточок пам’яті. Серед фотографій, дипломів, медалей, газетних публікацій почесне місце на стіні біля стенду займає синьо-жовтий прапор, на якому під час похорону бойові побратими Тараса залишили свої автографи.
Безумовно, що жодними експозиціями неможливо приглушити гострий біль від втрати найріднішої людини, ніщо і ніхто не зможе втамувати його у серцях його близьких, але пам’ять про Тараса, увічнена зокрема і у цьому маленькому куточку, щоразу воскрешатиме його із мертвих, і надихатиме юних школярів понад усе любити свою землю і свій народ, жити так, як жив Тарас, бути чесними та безкомпромісними до неправди та зла. Адже людська пам’ять дарує безсмертя.

Наталка ПАРОВА

Поширити статтю:

RedTram

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *