• DSC_0225
  • DSC_0241
  • DSC_0230
  • DSC_0229
  • DSC_0236

Збаражани біля «Хреста пам’яті» молилися за репресованих комуністичним режимом земляків

У неділю, 18 жовтня, близько півсотні збаражан зібралися довкола «Хреста пам’яті», аби вшанувати пам’ять вивезених радянською владою та закатованих у таборах та на засланні в 1947-1954роках земляків. В Збаражі щороку у цю пору відбуваються молебні та поминання, бо саме в середині жовтня 1947 року розпочалась масова депортація до Сибіру та Казахстану сімей та родин патріотів. Понад 600 збаражан, 1973 мешканці району було вивезено у спец поселення на Далекий Схід каральними підрозділами НКВС-МДБ СРСР. 120 людей знайшли свій останній спочинок у вічній мерзлоті.
Біля «Хреста пам’яті» священики відслужили молебень за здоров’я тих депортованих, яким поталанило повернутися до рідної домівки, та чин панахиди за усіма закатованими та загиблими на засланні чи по дорозі до нього земляками. У спільній молитві взяли участь священики різних конфесій − благочинний Збаразького району УПЦ КП, митрофорний протоієреї Роман Сливка, декан Збаразького деканату УГКЦ отець Андрій Лахман, ієрей Роман Сливка, митрофорний протоієрей Роман Кодлюк, настоятель церкви Різдва Христового отець Богдан Болюх, настоятель церкви Воздвиження Чесного Хреста з Чеснівського Раківця отець Андрій Лецан.
Після звершення молитви за живих та померлих українців отець Роман Сливка розділив між присутніми хлібини, вчинивши символічну тризну на пам’ять за загиблими. З спогадами, піснями, віршами до присутніх звернулися Ярослав Перчишин, Катерина Омельчак та Ярослав Брега, хористи Свято-Успенської церкви Збаража та хор Братства ОУН-УПА.
Пам’ятник складається із величезного металевого хреста, виготовленого із залізничних рейок, який символізує мученицьку дорогу, по якій у нелюдських умовах у товарняках вивозили українців до Сибіру. В середині хреста крізь загратовані тюремні віконця рветься на свободу, до сонця та світла, оплітаючи грати своїми зеленими вітами, листям та криваво-червоними кетягами, калина, споконвічний символ українства. В центрі самого хреста розміщений терновий вінок, сплетений із колючого дроту, як символ страждань та мучеництва нашого народу. Хрест стоїть на символічному глобусі, оперезаному колючим дротом, із розміщеними довкола табличками із назвами тих міст, селищ, таборів та спецпоселень, в яких «гостинна» радянська влада «поселила» репресованих збаражан. Кінгір, Балкаш, Джезказган, Абезь, Солікамськ, Дубравлаг – вслухайтесь у ці назви, більшість із нас навіть вимовити ці, здається, потойбічні назви населених пунктів не в змозі, не кажучи про те, що б уявити, де на мапі світу вони знаходяться, а тисячам українцям ці назви навічно закарбовані в серці, бо в цьому страхітливому потойбіччі їм довелося жити та виживати.
Унікальність цього пам’ятника репресованим землякам ще й у тому, що йому немає аналогів не лише в районі, але й у Тернопільській області, наголосив у своєму виступі митрофорний протоієреї Роман Сливка. Священик привітав усіх учасників та очевидців, яким вдалося повернутися із заслання та дожити до наших днів і попросив й надалі молитися до Божої Матері та Господа Бога за опіку та мир і спокій в нашій державі. Адже лише небесне заступництво впродовж усієї нашої історії зберегло нашу землю та народ від цілковитого знищення.
Очевидець і жертва репресій Ярослав Перчишин натомість подякував священикам за їхню просвітницьку роботу та патріотизм, зазначивши, що саме завдяки Церкві українцям в часи відсутності державності вдалося зберегти й відтворювати себе як націю. Сивочолий націоналіст пригадав, що вивезення збаражан у 1949 році на Далекий Схід розпочалося саме на Покрову, тоді навіть природа хотіла завадити більшовикам, насипавши півметрові кучугури снігу. Він закликав нащадків пам’ятати свою історію й передавати наступним поколінням правдиві розповіді про героїчну боротьбу української нації. Пан Ярослав задоволений, що цього року держава нарешті спромоглася зробити свято Покрови державним святом – Днем захисника України. Ветеран визвольних змагань радіє, що день радянської армії назавжди пішов у небуття, адже саме його встановлення 23 лютого було брехливим за своєю суттю, жодної перемоги червоноармійці під Нарвою не отримали, бо не було ніякого бою з німцями. На завершення пан Ярослав закликав будувати мілітарну державу, бо, маючи поруч такого войовничого сусіда, як Москва, Україна постала перед загрозою знищення чи асиміляції, про що красномовно свідчить теперішня війна на Сході.

Ярослав Брега у своєму виступі наголосив, що все, що відбувається, відбувається з волі Божої, тому ті випробування, які випали нам на долю, вважає він, через незамолені гріхи, невиплакані сльози тих замордованих українців, чиї кістки розкидані по усьому світі. Вони не поховані по-християнськи, тому тягар їхніх непрощених та неупокоєних душ й досі тяжіє над нами.

Катерина Омельчак віршованими рядками закликала любити й берегти Україну, як любили та оберігали її мільйони героїв, замордованих ворогами впродовж усієї української історії, як свято охороняють її кордони сучасні герої АТО.

Наталка ПАРОВА

Довідково: Ініціатори спорудження пам’ятника – депутати п’ятого скликання Збаразької міської ради Мирослав Равлик та Ігор Ломага, районні організації КУН, Братства ОУН-УПА, Спілки політв’язнів і репресованих. Автор проекту «Хрест пам’яті» − Ігор Ломага.

Поширити статтю:

RedTram

Погода, Новости, загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *