«Чорнобильці» потребують підтримки суспільства

Чверть століття виповнюється цього місяця районній організації «Спілка Чорнобиль», яку незмінно, з дня її зародження, очолює медик, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції Василь Степанович Мельник.
Незважаючи на те, що з часу величезної екологічної катастрофи, яка охопила не лише Україну, минуло три десятки років, трагічне відлуння її ми відчуваємо досі. Особливо ті, хто ціною власного здоров’я і життя приборкував «мирний атом», що вирвався з-під людського контролю, вибухнувши смертельним полум’ям. Про те, як почуваються сьогодні наші рятівники, ми розпитали у головного «чорнобильця» району.
− Василю Степановичу, чим сьогодні живе спілка колишніх ліквідаторів наслідків чорнобильської трагедії?
− Як не дивно, але маємо проблеми ті ж, що супроводжують нас впродовж усіх років існування і відчуваються гостріше, бо з часом про нас якось починають забувати, забувати людей, які насправді врятували життя і майбутнє багатьох поколінь. Напередодні 30-річчя сумної дати, яку будемо відзначати 26 квітня, у Міжнародний день пам’яті Чорнобиля, − ми хочемо привернути увагу влади, усього суспільства до людей, які гасили страшну пожежу, рятували світ, а сьогодні змушені оббивати пороги кабінетів посадовців, шукати справедливості у судах, добиватись належного ставлення до себе з боку держави і оточуючих.
− Як саме плануєте добиватись поставлених цілей?
− Ще 14 грудня − в День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ми від імені районної спілки звернулись до місцевих керівників, щоб ті, у свою чергу, направили клопотання до обласної влади про виплати нам пенсій за рішеннями судів, про збільшення виділених державою сум на лікування та оздоровлення «чорнобильців», кожен з яких має не одну, а букет хвороб, про вшанування на належному рівні в день ювілею учасників ліквідації наслідків лиха, вдів «чорнобильців».
− Чи велика сьогодні чисельність спілки?
− У день заснування вона об’єднувала 220 осіб і створювалась з метою соціального захисту потерпілих від чорнобильської аварії і її наслідків − ліквідаторів аварії, переселенців із зони радіаційного забруднення, дітей, які народились у сім’ях «чорнобильців».
Сьогодні нас близько 130. 55 людей померло, діти, що народились у ліквідаторів. уже виросли, тож втратили статус. Маємо 24 інваліди, решта також борються з різноманітними недугами − в кого проблеми з зубами, в інших − з очима, майже у всіх − підвищений кров’яний тиск. Словом, здорових нема. Найприкріше те, що загалом люди збайдужіли до «чорнобильців» і, здається, уже нікого не хвилюють їхні потреби, хоча ,без перебільшення, вони герої і не заслуговують на таке ставлення.
− Як, на вашу думку, збаражани могли б допомогти вашим побратимам?
− Звичайно, багато питань, які нас турбують, на місцевому рівні вирішити неможливо, це в компетенції Верховної Ради, Кабміну. Але все ж, вважаю, кожен на своєму місці може проявити повагу, людяність і милосердя до «чорнобильця». Нехай би ті ж підприємці проявили власну ініціативу − благодійно виділили хоча б таблетки від тиску, чи, до прикладу, власники перукарень могли б запровадити якісь пільги − безкоштовні стрижки для наших спілчанців, хоч іноді, чи в транспорті, не дивитись на них «вовком», рахуючи втрати від безкоштовного перевезення додаткового пільговика. На мій погляд, кожен на своєму робочому місці може чимось допомогти, бодай добрим словом, шанобливим ставленням. Я хотів би, щоб ми над цим задумалися, переглянули свою поведінку, щоб пригадали, що поряд живуть люди, які врятували наші життя і які потребують крихти вдячності і підтримки.
− Спасибі за розмову, сподіваємось, читачі «Народного слова» зроблять належні висновки.

Ірина СИСКО

Поширити статтю:

RedTram

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *