Ув’язнених Збаразької колонії запросили до «Преображення»

 

Для налагодження співпраці зі збаразькими волотерами в суботу, 26 березня, до Збаража приїжджав референт-помічник головного в’язничного капелана України, менеджер розвитку реабілітаційного центру для жінок після ув’язнення «Преображення» Павло Загороднов
У приміщенні церкви Христового Воскресіння чоловік розповів про діяльність центру й презентував документальний фільм про те, як колишні арештантки там живуть та проходять реабілітацію. Крім священиків, послухати київського гостя прийшли збаразькі представники спільнот, які функціонують в лоні УГКЦ, та депутати міської ради. На Тернопільщині референт пенітенціарного душпастирства УГКЦ разом із священиком церкви Христового Воскресіння отцем Омеляном Колодчаком та волонтерами відвідав Збаразьку виправну колонію(№63), що у Доброводах. В колонії Павло Загороднов поспілкувався із засудженими, якими волонтери та отець Омелян в рамках пенітенціарного служіння опікуються та провадять катехизацію. Чоловік презентував фільм про життя в реабілітаційному центрі та запрошував жінок після відбуття терміну ув’язнення проходити там реабілітацію.
Приїзд Павла Загороднова на Збаражчину співпав у часі зі стартом масових звільнень засуджених відповідно до дії так званого закону Савченко, згідно з яким відбуваються перерахування строків відбування покарань. Станом на 5 березня 2016 року, з часу набрання чинності Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» його положення застосовано до 24 583 осіб. При цьому звільнено з установ виконання покарань 4442 засуджених, зі слідчих ізоляторів – 361 особа, узятих під варту. На жаль, закон не передбачив жодної цілеспрямованої державної програми соціальної адаптації колишніх в’язнів, попри те, що найбільша небезпека повторного потрапляння до в’язниці існує якраз протягом перших місяців після виходу на свободу.
Більше сотні засуджених із Збаразької колонії підпадають під дію цього закону, і зараз триває процес їхнього звільнення. З огляду на те, що у Збаразькій колонії жінки відбувають покарання за повторно скоєні злочини, і сума років, котрі вони провели у тюремних стінах, часто вимірюється десятиліттями, необхідність реабілітації зростає в геометричній прогресії з кожним роком тюремного терміну. Як правило, такі люди повністю втрачають соціальні навики, необхідні для повноцінного життя в суспільстві. Довгі роки, проведені у тюрмі, залишають у їхніх душах та серцях важкий психологічний й емоційний відбиток.
Роками позбавлені нормального людського спілкування, засуджені жінки вже не уявляють, як їм жити за межами колонії на волі. Як це парадоксально не звучить, вони бояться свободи і не знають, що з нею робити. Тому момент звільнення для більшості арештанток не є радісним, адже за довжелезні тюремні терміни вони втратили сімейні та родинні зв’язки, на них ніхто не чекає, і дуже часто багатьом жінкам просто нікуди іти.
–Завдання волонтерів – навчити засуджених не боятися свободи, дати їм зрозуміти, що існує інше життя за тюремними гратами, навчити арештанток мріяти про свободу й дорожити нею, отримувати задоволення від життя і праці в суспільстві, –наголосив Павло Загороднов на чому насамперед варто волонтерам зосередити сврю робрту з ув’язненими.
Реабілітаційний центр у містечку Любечі Чернігівської області був створений у 2011році греко-католицькими священиками на базі 44-ї Чернігівської жіночої колонії, тому більшість жінок, які зголосилися пройти реабілітацію, саме звідти. Зараз в центрі проживає шестеро жінок. В просторому приміщенні центру(колишня школа для трактористів та швей) може розміститися 14 чоловік. При поступленні в центр усі жінки проходять обов’язкове медичне та психічне обстеження. В центр не приймають неадекватних, психічно неврівноважених людей. Крім «Преображення», під егідою УГКЦ в Дрогобичі діє реабілітаційний центр для чоловіків та жінок, насамперед нарко- та алко-узалежнених.
Щоб потрапити на реабілітацію в центр, жінка повинна написати заяву, за письмовою заявою вона може покинути цей заклад. Центр фінансується завдяки різним міжнародним грантам та проектам.
В центрі на постійній основі працюють чотири соціальних працівники, духівник, директор, психолог(монахиня редемптористка), завгосп, час від часу приїжджають волонтери. Життя в центрі суворо регламентовано, і сам реабілітаційний період, який триває до року, складається з кількох етапів. На першому етапі, що триває 3-4 місяці, колишні засуджені перебувають виключно на території центру й не можуть виходити за його межі, другий етап дозволяє покидати центр у супроводі соцпрацівників, на завершальному етапі реабілітації жінки можуть самостійно працювати та проживати за межами центру. Під час перебування у центрі в програму соціальної адаптації колишніх засуджених входять і різноманітні ігри, під час котрих соціальні працівники програють із підопічними різні побутові ситуації, які можуть трапитися з ними після повернення до життя у соціумі. Як розповів Павло Загороднов, зі слів підопічних центру, для багатьох із них проблема навіть здійснити покупку в магазині, адже за довгі роки перебування за ґратами вони втратили навики належної поведінки та спілкування з людьми.

Реабілітація в центрі складається з молитви та праці. Тричі на день жінки моляться та читають Святе Письмо, у неділю та свята у капличці, що на території центру, священики служать Літургію, під час якої усі співають, навіть ті, що не вміють, з усмішкою зауважує пан Павло. Кожен мешканець, крім духовних справ, закріплений за певною роботою. Центр має своє невеличке господарство, де утримують курей, планують розводити вівці, а також город, трактор та маленьку швейну майстерню з пошиття трикотажу. На прохання жінок перший директор центру отець Віталій Котик закупив швейні машинки. З початком антитерористичної операції дівчата зголосилися допомагати швеям шити білизну, яку безкоштовно передавали волонтерам для українських воїнів. За словами Павла Загороднова, уся ця праця не заради заробітку, а для того, щоб вчорашні арештантки відчули себе потрібними через персональну причетність до суспільно значимої та корисної праці. Кожна людина у центрі відповідає за свою ділянку роботи, при чому обов’язково враховується стан її здоров’я. Незважаючи на те, що центр функціонує не так давно, але вже може похвалитися багатьма історіями успіху своїх підопічних, котрі не лише після реабілітації не скоїли черговий злочин, а повністю змінили спосіб свого життя, дійсно переродилися, створили сім’ю, знайшли роботу і задоволені своїм чесним життям.
Довідково:
За інформацією Державної пенітенціарної служби України, станом на 1 березня 2016 року в 11 колоніях для тримання жінок перебувало 2 292 особи. На цей час Українська Греко-Католицька Церква душпастирює у Збаразькій, Чернігівській, Галицькій, Дніпродзержинській жіночих колоніях.

Наталка ПАРОВА

Поширити статтю:

RedTram

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *