• DSC_0083
  • DSC_0064
  • DSC_0057
  • DSC_0068
  • DSC_0072

97-річна Марія Тивонюк з нетерпінням очікує кожну весну, любить порядок у хаті, квіти – у саду і усе життя молиться вголос за Україну

На околиці Мусоровець, де за свіжозораними городами та розлогими левадами видніється лановецьке село Лопушне, у власній просторій й білосніжній сільській хатині на прабатьківському обійстІ доживає свій довгий і пам’ятний вік місцева довгожителька 97-річна Марія Тивонюк.
Першого квітня, в день її 97-их уродин, пані Марію вітали й дарували подарунки та розкішні квіти діти, онуки, родина, сусіди, Капустинський сільський голова Володимир Веселович, завідувач Капустинської бібліотеки Наталія Черній, представник орендаря з ТОВ «Берегиня добра» Богдан Телев’як, депутат районної ради Жанна Цетнар та голова Збаразької райдержадміністрації Анатолій Качка. Богдан Телев’як передав Марії Тивонюк вітання та подарунок від директора ТОВ «Берегиня добра» Івана Хаблюка.
Безліч теплих слів та вітань адресували того дня бабці Маринці її гості, які захоплено споглядали на цю стареньку, тендітну жінку, справжню берегиню свого великого і міцного роду, адже це велике щастя й благословення від Бога, коли у тебе в родині є довгожителі. Найперше бажали іменинниці міцного здоров’я, аби бабця Маринка так само щиро та привітно в доброму гуморі та здоров’ї зустрічала гостей на своє сторіччя.
Бабця Маринка, саме так сердечно називають її рідні та односельці, прожила довге й нелегке життя і заслужила повагу та авторитет серед людей. Але жінка не нарікала на свою долю, а щиро молилася Богу за свою родину і за те, щоб побачити Україну вільною. Усе життя пані Марія ходила до церкви, їй, як поважній та доброчесній жінці, доручали навіть випікати проскурки. Як розповіли її діти пані Леся та пан Богдан, їхня мати завжди молилася вголос, навіть в ті часи, коли релігія була під забороною.
– Вийду рано-ранесенько в поле, озирнуся довкола, чи нікого немає, і голосно молюся та питаю Бога, коли то вже та Україна стане вільною, – згадує жінка. І зараз, щодня молить Бога, щоб наша держава стала вільною по-справжньому і ні від кого не залежною державою бо Україна – то велика і багата країна, якою ми повинні пишатися і втішатися.
Має довгожителька і свій рецепт, що треба зробити, аби наша держава стала процвітаючою.
–Треба, щоб усі люди об’єдналися довкола спільної мети, щоб любили Україну, щоб не ошукували один одного, а влада не була потаємною, а чинила з людьми відкрито та по-правді, – переконана 97-річна Марія Тивонюк.
Народилася пані Марія першого квітня 1919 року у Мусорівцях тоді ще Волинської губернії Кременецького повіту. Була наймолодшою із трьох сестер. Змалку росла побожною, хазяйновитою дівчинкою та патріоткою. Маючи чотири класи початкової освіти у сільській школі, вона назавжди полюбила книжки і читання, обожнювала вірші Шевченка, цікавилася українською історією та загалом була активною і в церкві, і у навчанні, і в роботі. З односельцем Михайлом, який став її першим чоловіком, Марія товаришувала ще у школі. Об’єднало молодих людей спільне захоплення книгами. Як згадує пані Марія, її перший чоловік навіть був записаний у Збаразькій бібліотеці, де всього за один злотий читацького внеску можна було впродовж цілого року користуватися будь-якими книжками із книгозбірні. У шлюбі з Михайлом народився син Володимир. Так у любові та злагоді вони прожили до Другої світової війни, допоки чоловіка не мобілізували на фронт, звідки Михайлу не судилося повернутися. У 1943 році Марія із сином отримали повідомлення, що її чоловік, а його батько пропав безвісти.
З другим чоловіком Марія познайомилася у колгоспі, де пропрацювала усе життя. Переселенець з Польщі Микола Тивонюк трудився там трактористом. Незважаючи на робітничу професію, і другий чоловік Марії був цікавою особистістю, теж полюбляв читати та був романтиком. Знаючи, як його кохана любить квіти, чоловік з ранньої весни дарував їй запашні букетики із польових, із садових, із городніх квіток. З Миколою Марія народила ще двоє діточок – дочку Лесю та сина Богдана. З другим чоловіком вони прожили душа в душу 57 років.
Усе життя жінка багато працювала. – Життя було нелегке, була і війна і голод, і треба було багато натерпітися і наробитися, – зітхає бабця Марія. Жінка ще в дев’яносто років тримала корову, поралася по господарству, але після смерті чоловіка сім років тому її здоров’я підупало, і корову довелося продати. Звичка усе життя працювати не дозволила бабці Маринці навіть у такому поважному віці сидіти без діла, але через поганий зір жінка відтепер не може обходитися без сторонньої допомоги. Наталя Черній разом із родичами старенької чи не щодня провідує бабцю Маринку.
– Найгірше, що не бачу Світа Божого. Я ще чуюся трохи на силі і руками годна робити, але через катаракту майже нічого не бачу. Ще минулого літа краще бачила, а через зиму зір дуже погіршився, – розповідає про свою недугу мусоровецька довгожителька. На жаль, через більш ніж поважний вік та супутні проблеми із здоров’ям, зокрема і з серцем, оперувати пані Марію неможливо, хоча діти і возили матір в обласну лікарню на консультацію до спеціалістів-офтальмологів.
Відколи себе пам’ятає, дуже любить весну, чекає на неї з нетерпінням. –Дуже люблю весну, яка б вона не була, так хочеться того сонця і тепла. Коли з приходом весни усе оживає, здається, що оживаю і я, не можу надихатися весною, тим незвичайним, свіжим повітрям, яке буває лише навесні, – захоплено розповідає бабця Маринка.
–А ще дуже люблю квіти, – продовжує жінка розповідь про те що зворушує її серце, – і однорічні, і багаторічні, у мене довкола хати завжди було насаджено сила-силена розмаїтих квітів – і пахучих рож, і пишнобоких піонів, веселих майорів, запашних чорнобривців, п’янкої матіоли, рути-м’яти, загалом повно всіляких лікарських трав та зілля.
Любов до квітів жінка перенесла на вишиття. Після виснажливої роботи на колгоспному полі, порання по господарству вона не лише встигала смачно куховарити, тримати в чистоті свій дім, але й віднаходила десь час, аби вишити хоча б пару хрестиків, декілька пелюсток.
–Хоч як мені було тяжко, намагалася розподілити свій час так, щоб його вистачало на все, щоб і на роботу встигнути, і вдома все поробити та й віднайти хвильку, щоб повишивати, – розповідає секрети свого газдування бабця Маринка. Навіть зараз у будинку у пані Марії ідеальна чистота та порядок, багато вишитого її натрудженими руками.
–Любила-м вишивати і рушники, і скатертини, найбільше, безперечно, квіткові орнаменти. Подобалося підбирати нитки до кожної вишивки, намагалася підібрати їх так, щоб якнайточніше передати живу природну красу тої квітки, котру вишиваю, – розповідає жінка. Приділити найбільше часу  улюбленому заняттю бабця Маринка могла саме взимку, коли в полі немає роботи.

– Зимовими вечорами допізна сиділи з чоловіком – Микола читає, а я вишиваю, – з ностальгією в голосі ділиться спогадами про ті щасливі роки свого життя з чоловіком Марія Тивонюк.

От і цього року, отримавши на день народження багато квітів, бабця Маринка, хоча й не може милуватися ними, бо не бачить, але вдихає квітковий аромат та старечими руками ніжно їх пестить та любується ними. А ще Марія Тивонюк щаслива жінка, яку Господь сповна нагородив онуками Русланом, Віталієм, Леонідом, правнуками Володею, Діаною, Вікторією, Сашком та восьмимісячним праправнуком Олегом. Так само, як і квітами, бабця Маринка надзвичайно тішиться ними й завжди з любов’ю і нетерпінням чекає у своїй білосніжній хатинці на околиці села.

Наталка ПАРОВА

Поширити статтю:

RedTram

Погода, Новости, загрузка...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>