Напередодні свого ювілею Катерина Омельчак отримала президентську нагороду

Приємна звістка днями надійшла до Збаража. Наша землячка активна громадська діячка Катерина Омельчак отримала відзнаку Президента України − ювілейну медаль, випущену до 25-річчя Незалежності України. Нагорода стала особливим дарунком і визнанням державою заслуг пані Катерини напередодні її ювілейного дня народження, яке вона відзначила 10 жовтня. Оскільки наша невгамовна активістка багато часу проводить в Ужгороді, де живе її донька з сім’єю, то й медаль їй вручили саме там. Почесну місію виконав народний депутат України Роберт Горват.
Тож в Ужгороді пані Катерина, як і в Збаражі, не сидить, склавши руки. Впродовж багатьох років опікується місцевою військовою частиною, навідується до молодих воїнів, привозить їм дарунки і щирі слова вітань у релігійні та державні свята. З початком війни передала на фронт понад 20 тис.гривень − виділяючи щомісяця більшу частину своєї невеликої пенсії на благодійну допомогу захисникам держави.
− Я готова бути напівголодною, − зізнається землячка, − лише заради того, щоб встановився мир у нашій країні, щоб молоде покоління не зазнавало тих поневірянь, які випали на нашу долю, не терпіли голоду, холоду, знущань чужинців. Усіма своїми справами стараюсь нести ідею миру і молюсь, щоб Господь зберіг нашу націю, нашу Україну.
Народилась пані Катерина 10 жовтня 1926 року в місті Борщів у заможній сім’ї Аполлінарія і Євгенії Білинських. Зростала в атмосфері поваги до моральних та національних цінностей, які не зраджувала жодного дня свого непростого життя. Навіть тоді, коли, вступивши до Львівського педінституту, була відчислена за «неблагонадійність». Довелось попрощатись із мрією стати вчителем. Хоча, спостерігаючи за її діяльністю, без сумніву, можна сказати, що у кожній своїй справі вона і без педагогічної освіти, за своєю суттю, є мудрим наставником, вчителем людяності і любові до кожного, хто трапляється на її життєвому шляху. Про це скаже кожен, хто її знає, адже у Збаражі вона з 1952 року, відколи після закінчення економічного інституту приїхала сюди працювати за направленням. До пенсійного віку трудилась у районному споживчому товаристві, на найважчих ділянках.

− З настанням Незалежності України, − каже співрозмовниця, − я наче народилася вдруге і включилася в громадську діяльність.
Уже 26 років пані Катерина, незважаючи на поважні роки, залишається незмінною учасницею усіх важливих подій, що відбуваються у нашому місті, районі. Особливо близька їй діяльність «Союзу українок».
− Я дуже поважаю Марію Антонівну Басій, − каже пані Катерина, − яка зорганізувала в районі ще у 90-ому році відновлення місцевої організації «Союзу українок», провела першу конференцію цього товариства, яке раніше − до 1939 року у нас існувало, але було заборонене радянською владою. Треба віддати належне Марії Антонівні, на той час я підтримувала її ентузіазм, правильний і потрібний задум. Згодом головою «Союзу українок» у Збаражі обрали її доньку Ірину Малащук, з якою мені було співпрацювати дуже легко. На одному з зібрань цього товариства на мою пропозицію було вирішено відновити могили Січових Стрільців, які лежали занедбаними понад 70 років. Підтримав благородну ідею і тодішній міський голова Володимир Рожко.
Місце вічного спочинку українських героїв прибирали, розчищали від заростів не лише союзянки. Пані Катерина залучала до цієї роботи і молодь, школярів, які отримували від старшого покоління водночас неоціненні уроки патріотизму. Згодом могилки облаштували по-сучасному, обклали плиткою. Велику допомогу у цій справі надала міська рада, підприємці, міський голова Роман Полікровський. Але рушієм цього процесу була наполегливість пані Катерини, якій відмовити, мабуть, не міг ніхто, незважаючи на фінансову скруту і зайнятість.
Не стояла осторонь наша героїня і коли у 1992-ому створювався хор «Союзу українок», була його старостою донедавна. У 1995 році хор отримав звання народного. Сьогодні обов’язки старости виконує Марія Пруца, художній керівник колективу − Олена Грищук.
− Я захоплююсь цією людиною, − відзначила пані Катерина, − Оленка дуже переживає за те, щоб колектив не лише тримався на плаву, а й старається розширювати, оновлювати репертуар, підбирає нові цікаві історичні, ліричні, повстанські, народні пісні, які хор виконує під час різноманітних заходів, святкувань.
Катерина Омельчак була і серед тих, хто створював у районі Всеукраїнське об’єднання ветеранів у 1996-ому році. Також її енергія знадобилась при утворенні Братства ОУН-УПА в районі, його хору. Вона була обраною головою міської станиці Братства ОУН-УПА і очолює її досі.
− Збараж для мене, − зізнається пані Катерина, − найрідніше місто, коханий мій дім, я милуюсь його щастям сьогодні і радію за його майбутнє. Моя мрія, − підняти край наш з руїни, підняти дух молодої генерації, щоб вона любила свій край як матір, як наречену, щоб шанувала свою українську мову. І готова у спільній молитві благати Матінку Божу, Пресвяту Богородицю, Царицю Неба і землі, щоб дарувала нам єдність і силу вистояти у цей непростий час і зберегти нашу неповторну, чудову Україну.

Ірина СИСКО

Поширити статтю:

RedTram

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *