Батьки Героїв Небесної сотні з Тернопільщини зустрічали Старий Новий рік в окопах на нульових позиціях

Волонтери Штабу національного спротиву 16 січня повернулися з чергової поїздки в зону АТО. Лише місяць минув з часу попередньої поїздки, коли, повернувшись додому із цілою купою замовлень від воїнів, збаразькі волонтери мізкували, де віднайти кошти, щоб купити бійцям таку омріяну та життєвонеобхідну військову оптику. Але з Божою допомогою та тих, небайдужих земляків-українців зі всього світу таки вдалося придбати усе те, що їм замовляли військові у грудні. Час для поїздки був обраний заздалегідь, у зв’язку із щільним графіком судових засідань у Києві над колишніми беркутівцями, підозрюваними у масових розстрілах мирних протестувальників на Майдані під час Революції Гідності, де Володимир Голоднюк має давати покази як свідок. –Кілька днів перед Старим Новим роком були єдиною можливість під час різдвяних свят відвезти військову оптику, спорядження та смаколики на фронт і святкувати разом із бійцями, – зізнався Володимир Голоднюк.
За його словами, січнева поїздка була специфічною, адже разом із ним на передову до українських воїнів зголосилися поїхати батьки Героїв Небесної сотні із Тернопільщини – Ігор Костенко, Юрій Войтович та Ігор Слободян, які давно хотіли подивитися у вічі тим мужнім, незламним людям, які захищають Україну на крайніх позиціях. Якраз напередодні Старого Нового року випала така можливість − розділити із бійцями радість Різдва та Нового року, передати часточку свого тепла і самим зарядитися наснагою та вірою у нашу невідворотну перемогу й бути причетним до неї. У поїздку на гарячий у всіх сенсах український Схід батьки загиблих Героїв Майдану поїхали не з порожніми руками. Вони повезли воїнам купу смачних домашніх гостинців − вареної куті, копченостей, випічки, вареників у відрах, крижалок і 150 кілограми яблук.

Пд час січневої поїздки волонтери Штабу відвезли українським воїнам на передову один тепловізор, снайперський комплекс для ДШК із снайперським прицілом, два монокуляри, три біноклі, артилерійську трубу, коліматорний приціл, 10 пар неактивних навушників для гармашів, 2 пари активних навушників для розвідки, десять спеціальних військових ліжок з матрацами виробництва Німеччини, тепле військове обмундирування, 100 кілограмів сухих борщів, 150 кг яблук, 25 ящиків випічки з калачами від членкинь Союзу українок з Вищих Луб’янок, 25 літрів готової куті, 10 кг наборів для приготування куті з усіма складниками цієї страви, 50 кг копченостей, 8 відер вареників, 2 відра крижалки, м’ясні та рибні консерви і незліченну кількість пакуночків від дітей із Збаразької школи-інтернат, Залужанської та Максимівської шкіл. На кожному пакунку, яскраво та оригінально прикрашеному малюнками, аплікаціями та витинанками, школярі писали коротенькі вітання воїнам. – Діти самостійно формували ці гостинці, тому їхній вміст для бійців ставав сюрпризом, напевно що найочікуванішим і найприємнішим, бо, розпаковуючи пакунки, надіслані незнайомою дитиною, читаючи листи та тримаючи у руках дитячі малюнки і обереги, зроблені ними власноруч, кожен воїн усвідомлює, заради кого він стоїть насмерть і виборює життя у донецьких та луганських степах, – вважає Володимир Голоднюк.
Під час чергової поїздки волонтери відвідали п’ять пунктів, три з яких знаходяться безпосередньо на лінії зіткнення, на так званих нульових позиціях, де реально відбуваються бойові дії, а до позицій ворога лише кілька сотень метрів. Дорога була важка, погодні умови теж, падав сніг, хурделило. В’їхавши в зону АТО, збаражани відвідали своїх давніх друзів із СІМІС – Цивільно-військового співробітництва ЗСУ, які базуються у населеному пункті Гірняк. Діяльність СІМІСА зосереджена на наданні допомоги цивільному населенню, сприянню підрозділам ЗСУ та на організації взаємодії з іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами, місцевими органами влади, ЗМІ та приватним сектором. Ще одним видом діяльності СІМІС є гуманітарний проект «Евакуація 200», мета якого повернення тіл загиблих в районі проведення АТО до місць остаточного поховання, сприяння в організації їх вшанування та надання можливостей сім’ям загиблих отримати відповідний соціальний захист держави, пошук безвісти зниклих осіб, збір інформації щодо осіб, що незаконно утримуються представниками незаконних збройних формувань.
Саме у Гірняку збаражани побачили, як працює місія ОБСЄ. Маючи броньовані автомобілі, члени місії, серед яких чимало росіян, воліють здійснювати патрулювання виключно «сірою» зоною і не хочуть їхати на нульові позиції. Українські військові розповідають, що співробітники місії відмовляються приїжджати фіксувати напрямок прильоту снарядів, якими сепаратисти обстрілюють мирне населення. Що вже казати про обстріли позицій наших військових із забороненої зброї, які ворожа артилерія, у тому числі крупнокаліберна, здійснює регулярно і вдень, і уночі, незважаючи на жодні угоди і домовленості. Завдяки допомозі друзів із підрозділу СІМІС, збаражани безперешкодно добралися до другого пункту призначення, де за КПВВ Мар’їнка передали бійцям тепловізор. Під час перебування на КПВВ збаражани побачили підрозділ СІМІС «Евакуація 200» у роботі. – Ми стали свідками передачі українській стороні сепаратистами тіл трьох наших загиблих морських піхотинців. Передача вбитих морпіхів відбувалася на підконтрольній ДНР території, де знаходилося багато російських журналістів, їхня мета зводилася до того, щоб показати, що нібито саме українська сторона не виконує Мінські угоди, – зауважив Володимир Голоднюк.
Під Докучаєвськом волонтери заїхали до айдарівців, де за Україну доблесно воює збаражанин Віктор Чижевський. – Хлопцям привезли тактичні неактивні навушники, монокуляри, крупи, сухі супи, борщі, каші від наших колег зі Львова «Hand Made по-львівськи для Армії руками волонтерів». А також урізноманітнили різдвяний стіл воїнів м’ясними смаколиками, хроном, крижалками, кутею. Віктору передали посилку від мами, а також багато дитячих пакунків із малюнками та листами. Приємно було бачити бійців, вбраних у добротну військову форму та взуття, привезені нами під час попередньої поїздки, – розповів Володимир Голоднюк.
Наступним населеним пунктом, який відвідали волонтери з батьками Героїв Небесної сотні, стало Троїцьке, яке знаходиться безпосередньо на лінії зіткнення. – Це складна позиція, тут гаряче завжди. Увесь час, поки ми перебували тут, постійно чули вибухи і бачили наслідки цих розривів, дим, величезні вирви від безкінечних обстрілів, спокійно там не було ні на мить, постійно кружляли безпілотними, шість штук одразу, – розповів пан Володимир. У Троїцьке із Світлодарської дуги командування ЗСУ перевело легендарну 25 ОМПБ «Київську Русь», і тепер серед зими вони змушені знову копати окопи, будувати бліндажі, заново налагоджувати побут. Бійці, які тримали оборону на позиції «Жопа», розповіли, що такої позиції більше немає, ворожа артилерія зрівняла її з землею. Можна лише уявити інтенсивність, щільність та прицільність вогню ворожої артилерії, якщо в бліндажі потрапило сім снарядів. Незадоволені роботою спостережної місії ОБСЄ і бійці 25 ОМПБ, вони розповіли, що спостерігачі відмовилися приїхати до них на позицію, щоб зафіксувати обстріли мирного населення, так звані напрямки «прильотів». Сепаратисти обстрілюють українські позиції і так званими «кротами» (глибинними снарядами), які входячи в землю на глибину кільканадцять метрів вибухають там залишаючи після себе масштабні руйнування. Збаражани привезли відважним героям їхнє головне замовлення – снайперський комплекс для ДШК із снайперським прицілом. Крім цього, активні навушники, військові ліжка від Тернопільського Обласного відділення Центру впровадження програм ЮНЕСКО, берці, залізні скоби, поліетиленову плівку, мішки для облаштування бліндажів, супи, борщі, кутю, калачі, яблука від ФГ «Гадз», пральні порошки тощо. Анатолію Адамовському, який передав у Штаб свої щасливі рукавиці, у яких він виходив із під Дебальцева, волонтери привезли нові тактичні рукавиці фірми «Механік». Володимир Голоднюк розповів, якою приємною несподіванкою для них було побачити у Троїцькому авто з жартівливою назвою «Гелік», на якому до демобілізації їздив наш земляк Мирослав Кость. Не могли збаразькі волонтери оминути і Лисичанськ, де служать земляки у батальйоні «Тернопіль», зокрема збаражанин Ігор Гайнюк. Там теж передали смачні гостинці воякам, а також те, що вони замовляли минулого разу. Володимир Голоднюк розповів про те, як їх чекали хлопці, який святковий стіл накрили спеціально до їхнього приїзду.
Володимир Голоднюк вважає, що головне завдання волонтерів − моніторити потреби бійців на фронті, які змінюються залежно від поставлених завдань. Слід по-господарськи, дуже економно витрачати волонтерський ресурс і лише на ті речі, які військові з тих чи інших причин не можуть отримати від Міноборони, наприклад, снайперські приціли, навушники, коліматор, моноклі, набір автомобільних ключів тощо. – Ми їздимо за межі КПВВ, де на нульових позиціях стримують ворога наші бійці. Фотографуючись на фоні дороговказів із назвою населених пунктів із найгарячіших точок АТО, ми робимо це не заради піару та дешевої бравади, а щоб прозвітувати людям, що ми дійсно відвозимо адресну допомогу за призначенням, туди, де її найбільше потребують, і лише те, чого хлопцям дійсно бракує. Не в штаби, не в другу чи третю лінію оборони, а в окопи, туди, де бійці кожного дня заглядають смерті у вічі,– пояснює керівник Штабу.
До Збаража волонтери привезли нові унікальні шеврони, які поповнили колекцію музею. Зокрема найперший шеврон, який був розроблений в «Айдарі», його збаражанам передав відважний грузин. Він з перших днів російсько-української війни воює за Україну у складі цього батальйону і вже отримав українське громадянство. За словами пана Володимира, багато грузинів, чеченців й воїнів інших національностей хочуть жити в Україні і воюють за неї.
Повернувшись із чергової поїздки, волонтери Штабу вже готуються до наступної, адже отримали нові замовлення від бійців. Волонтери збиратимуть кошти на тепловізор, вартість якого 3,5 тисячі доларів, ще на лазерний приціл розвідки ЛПР-1. За словами Володимира Голоднюка, ЛПР-1 теж дороговартісна річ, яка коштує приблизно 100 тисяч гривень. Колись цей прилад виготовляли в Радянському Союзі, але волонтери змушені купувати його у перекупників, оскільки у війську їх немає, а потреба є. Просять хлопці привезти і перехідники для РПГ для мін 82-го калібру, планку Пікатінні з прицілом для ПКМ, радіостанції, маскувальні костюми та білі маскувальні сітки.
За словами Володимира Голоднюка, щоразу коло їхніх помічників зростає. –Крім постійних волонтерів, з якими ми співпрацюємо вже роками, з’являються нові благодійники, які самі нас знаходять і пропонують свою допомогу. Так було і цього разу, коли за пару днів до поїздки ми шукали кошти на пальне і тут отримуємо СМС-повідомлення про надходження на наш картковий рахунок десяти тисяч гривень. Керівник Штабу вдячний усім людям, які не здалися і не втомилися допомагати війську, адже наша допомога їм життєвонеобхідна. –Хочу подякувати Іванці Козирі та Оленці Шевчук, які вже котрий рік самовідано працюють волонтерками у Штабі. Саме на їхні тендітні плечі лягає уся підготовка до поїздки, це вони обдзвонюють бійців, налагоджують контакти із іншими волонтерськими організаціями, формують посилки. Разом ми сила і лише разом, об’єднавши зусилля війська і народу, ми переможемо − переконаний волонтер.

Наталка ПАРОВА

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *