Ольга Назарчук: «Мета освітньої реформи – вільна та успішна Україна»

Європейське суспільство − це освічене суспільство. Як писав Костянтин Ушинський, «всяка істотна реформа має ґрунтуватися на внутрішній духовній реформі». Наше суспільство переживає духовну реформу від Революції гідності і донині, відстоюючи українську незалежність. Тепер ми зобов’язані на цю духовну реформу накласти зміни в кожній сфері – зміни, які приведуть нас до гідного життя у вільній, економічно розвинутій країні. Україна стала на шлях європейського розвитку, тож і освітня політика набуває нового імпульсу.
Сьогодні чимало говорять про освітні реформи. До розмови про якість сучасної освіти, її проблеми, реалії освітянського життя долучилася Ольга Іванівна Назарчук – вчитель-методист зарубіжної літератури Залужанської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

−Що, на Вашу думку, найбільше впливає на формування авторитету вчителя?

– Мені здається, що вчитель, насамперед, має бачити перед собою людину, людину з великої літери. Якщо педагог буде з повагою та розумінням ставитися до кожної дитини, не виділятиме когось, то діти будуть любити і поважати його. Також учитель повинен бути справедливим і вимогливим і в той же час не боятися виявляти деякі слабкості перед учнями. І головне − діти відчувають, коли вчитель любить свій предмет. Щоб бути авторитетним учителем, потрібно, насамперед, любити тих, кому викладаєш, і те, що викладаєш.

− Чому Ви обрали саме професію педагога?

− Скільки себе пам’ятаю, завжди хотіла бути вчителем. Напевно, так було призначено долею, бо я вчитель вже в третьому поколінні. Мій дідусь, Василь Іванович, був учителем трудового навчання, мама, Леся Олексіївна, і тато, Іван Васильович, — вчителі фізики і математики, тому змалечку я зростала на шкільному подвір’ї, разом з батьками ходила на роботу, і саме вони довели мені значущість цієї професії. Мама і сьогодні залишається для мене мудрим наставником, підтримує, завжди дасть слушну пораду і, напевно, це і є головний чинник, що вплинув на мій вибір професії. По-друге, на моєму шляху зустрілися дуже гарні і мудрі вчителі, які зуміли виховати в мені любов до мови, до літератури, до книжки, особливо вчитель зарубіжної літератури Збаразької ЗОШ №2 імені Івана Франка Любов Ярославівна Гнип. Я хотіла бути схожою на неї − справедливу, мудру, виважену. Любов Ярославівна ставилась до всіх дітей однаково, нікого не виділяла, за це ми її дуже любили і поважали. Кожну тему уроку наша вчителька викладала надзвичайно цікаво, неординарно, ми, затамувавши подих, слухали її. Мабуть, тому і я вирішила стати вчителем зарубіжної літератури й ніким іншим, а здобувши цей фах, ні на мить не пошкодувала про це.

– На адресу вчителів старшого покоління часто лунають закиди у некомпетентності, особливо від старшокласників і студентів, мовляв, вони через поважний вік не можуть належно реагувати на виклики часу, зокрема стосовно інноваційних інформаційних ресурсів?

− Я б не стала ділити вчителів на старше і молодше покоління, тому що, якщо педагог від Бога, то він завжди буде таким, незалежно від віку. Іноді буває так, що приходить молодий вчитель на роботу і зразу видно, що педагогом він не буде. Мені здається, якщо людина народжена бути вчителем, то вона буде старатися доносити свій предмет до дітей якнайкраще і її вік жодним чином не впливатиме на якість навчання. А щодо технологій, то людина при бажанні здатна їх освоїти у будь-якому віці. Головне завдання вчителя − виховати людину − дати зерно того, який вибір зробити, на який бік стати, як не зламатися перед життєвими випробуваннями, навчити бути людиною та жити серед інших людей.

− Навіть дуже хороша школа не зможе працювати без мотивованих вчителів. Чи вважаєте Ви, що підвищення заробітної платні педагогам стане поштовхом до інноваційних методик викладання?

– Знаєте, я вчилась в школі, а мої батьки працювали в 90-ті роки, коли взагалі не платили заробітної плати, а їхню працю оплачували майонезом і гречкою, але той, хто був справжнім, самовідданим учителем, все одно ним залишався. Моя мама ночами готувалася до уроків, але ніколи не казала, що не піде на роботу, бо їй не платять зарплату. Хоча з іншого боку, чим вища заробітна плата, то більше у вчителів можливостей вкладати ці гроші в свої напрацювання, придбати щось корисне для навчання, дидактичний матеріал, який можна використати на уроці, або ж роздрукувати портрет письменника в кольорі, адже все це ми робимо за власний кошт. Таким чином підвищення зарплатні впливає, можливо, не так на мотивацію, як на покращення рівня викладання, запровадження інноваційних методик.

– Повну загальну середню освіту в Європі здобувають не менше 12-ти років. Однією з найбільш обговорюваних у суспільстві змін є перехід України на 12-річну систему освіти(початкова, основна і старша профільна школа). На Вашу думку, чи концепція нової школи з сучасними методами викладання, орієнтованими на формування компетентностей, допоможе українській молоді бути у європейському тренді, тренді сучасного суспільства?

− Я завжди кажу своїм дев’ятикласникам, що потрібно здобути загальну середню освіту. Навіть якщо хтось хоче навчатись у профтехучилищі чи в коледжі, то він може це зробити й після одинадцятого класу, бо сімнадцять- вісімнадцять років – це вік, коли ти вже знаєш, чого хочеш, до чого маєш нахил. Я не проти 12-річної системи освіти, як у Європі, бо коли школа буде допомагати знайти дитині себе і дасть їй правильний поштовх, то це буде краще. В п’ятнадцять років дитина ще не розуміє, чого хоче. Добре, коли учень в старшій школі може вибрати напрям, який хоче. Так він готується до вступу у ВНЗ, вчить ті предмети, які його цікавлять, а потім допоможуть здобути вищу освіту.

− Дебюрократизація освіти – один із пріоритетів освітньої політики Уряду. Його успішна реалізація можлива тільки завдяки об’єднанню зусиль Міністерства освіти і науки України, всіх місцевих органів – управління освіти, адміністрацій навчальних закладів та педагогів. Як Ви вважаєте, радикальне зменшення кількості документів, які вчителі сьогодні змушені заповнювати, сприятиме свободі їх творчості та самоосвіті?

− Я люблю свою роботу, із задоволенням щодня приходжу на уроки, розповідаю дітям те, що, можливо, в майбутньому стане частиною їхньої особистості. Не можу не погодитись з тим, що вчителі й справді заповняють велику кількість непотрібних паперів, витрачають час на написання конспектів. Це перешкоджає творчій діяльності педагога, поглинає значну кількість сил і часу, перетворюючи його роботу на механічну рутинну проектно-звітну паперотворчість. Учитель повинен готуватись до уроку, мати конспект, але лише він сам має вирішувати, яким буде його обсяг. Краще витратити час на те, щоб підготувати учням мультимедійну презентацію, розробити певний дидактичний матеріал, цікаві завдання. Переконана, що зменшення кількості паперів сприятиме професійній самореалізації педагогів і, як наслідок, − підвищенню якості освіти.

− З яких нововведень в навчальному процесі, на Вашу думку, варто почати? Що особисто Ви використовуєте на уроках?

− Уже багато років я використовую мультимедійні презентації і бачу, що дітям це цікаво. Також залучаю учнів до того, щоб вони самі створювали і презентували на уроках свої мультимедійні презентації за творчістю тих чи інших письменників, за окремими творами. Метод проектів також гарно діє, коли учні об’єднуються в групи, роблять дослідження, збирають певний матеріал і тоді захищають свій проект. Використовую різні інтерактивні форми роботи, технологію критичного мислення; саме ця технологія допоможе підготувати дитину до майбутнього. Ми повинні вміти критично мислити, почути кілька версій, осмислити їх і зробити власний висновок. Також використовую на уроках біоадекватні технології як засіб креативного розвитку учнів. Їх суть − релаксація, при якій у навчальному процесі задіяна не лише ліва півкуля мозку, яка відповідає за слух і мову, а й права, яка відповідає за творче мислення.

− Чи не вважаєте Ви, що вища освіта в Україні стала надто доступною? Можливо, варто скоротити кількість ВНЗ?

− В Україні освіта й справді надто доступна. Можна дуже легко вступити в будь-який університет, але не мати стимулу до навчання. Багато батьків вирішують, куди тобі йти, але не завжди питають дитину, чого вона хоче. Коли б вузів було менше, то треба було б добряче попотіти, щоб туди вступити, і тоді дитина б цінувала, що вона здобуває вищу освіту. Мені здається, що кожна дитина є унікальною особистістю, має свої певні задатки. Чому ми кожного школяра ставимо перед необхідністю вступити до вишу, якщо, наприклад, ця дитина має нахил до моделювання одягу або якихось ремонтних робіт? Мені не подобається нинішнє стереотипне уявлення, що ти обов’язково повинен мати вищу освіту. Але ж є люди, які можуть бути успішні в іншій сфері − стати прекрасним шеф-кухарем, перукарем, модельєром, візажистом. Ми не повинні через надумані стереотипи створювати обмеження для освітнього простору дітей. − Уже кілька років поспіль випускники шкіл обирають іноземні виші, особливо популярними стали ВНЗ в Польщі. Чим, на Вашу думку це викликано і чи планували Ви для себе чи своїх рідних обрати іноземний виш?
− Те, що наші учні обирають закордонні ВНЗ, це, очевидно, питання до Міністерства освіти. Річ у тім, що закордонні виші пропонують абітурієнтам вступати без ЗНО, часто дають пільги, якісь цікаві стипендійні програми, і через те багато молоді обирає заклади близького закордоння. Однак, коли я запитала свою дитину, чи хоче вона навчатися за кордоном, та відповіла, що є патріотом своєї країни, саме молодь повинна будувати Україну, і тому категорично було обрано український виш. Щоправда, я за те, щоб у наших дітей була можливість півроку-рік побути в інший системі освіти, дізнатися щось нове.

− Якими Ви бачите перспективи української освіти в найближчі роки?

− Я оптиміст. Вірю, що все буде добре. Головне, щоб ми надіялись, любили один одного. Лише так цей світ можна змінити на краще. Безумовно потрібно переймати європейські традиції, осучаснювати українську освіту, насамперед, гуманітарну. На моє переконання, негативні процеси, що відбуваються зараз в Україні, пов’язані з тим, що у нас дуже слабка національна ідентичність, лабка гуманітарна аура, тобто люди не дорожать ні своєю культурою, ні мовою, ні релігією – вони просто впевнені, що все в майбутньому вирішать гроші. Коли це викривлення буде виправлене, тоді й українська освіта стане самодостатньою і матиме майбутнє.
Держава відтворює себе через освіту, а сьогодні маємо соціальні, культурні, регіональні поділи. Розділена держава завжди слабка і вразлива для зовнішніх впливів. Змінити це − ключове завдання освітньої реформи. Незважаючи на складну соціально-економічну ситуацію, ми зобов’язані йти уперед, бо країна починається з нас, і лише нам вирішувати, куди і як їй рухатись далі. Мабуть, настав час перестати думати про те, як «вступити в Європу», «щоб нас прийняли до Європи». Європу треба творити тут.

− Дякую за розмову.

Марія ПРИТУЛА,
студентка Національного Університету «Острозька академія»

Поширити статтю:

RedTram

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *