Спогад про колегу

Згадаємо і помолимося…

У відомої української поетеси Ліни Костенко є такі поетичні рядки: «Відходять майстри, залишаючи спогад, як рану». 18 березня 2017 року минула річниця, як Всевишній поселив у свої палати, де праведні спочивають, Миколу Ротмана. Поминальна Служба Божа відбулася у Тернополі в церкві Перенесення мощей Святого Миколая . Їх по праву можна віднести до Світлої пам’яті голови Тернопільської обласної організації Національної спілки журналістів, заслуженого журналіста України, володаря Золотої медалі української журналістики Ротмана Миколи Яковича.
Він народився 30 травня 1954 року у щирій селянській християнській працьовитій родині в с. Клітна Красилівського району на Хмельниччині, і пішов у Божі засвіти на початку весни, не доживши до 62-річчя…«Які минають люди неповторні, хай би іще трошки побули».
Ми разом з ним навчалися на факультеті журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка. Микола був спорторганізатор факультету, займався східними єдиноборствами, а я − класичною боротьбою. Вперше з Миколою ще у кінці 70-х років познайомив мене один з найкращих моїх друзів також подолянин Микола Кліманський, на жаль, нині уже покійний. Товариський, щирої душі і серця, готовий завжди допомогти людям, до яких він ставився з великою повагою, − таким мені Микола Ротман запам’ятався ще із студентських щасливих днів. Після закінчення вузу він працював у відомій не лише на Хмельниччині, а на Україні молодіжці «Корчагінець» разом із своїм найкращим побратимом Петром Малішем.
Але талант журналіста, публіциста, редактора, організатора розкривсна повні груди саме на Тернопіллі, куди переїхала молода сім’я в середині 80-х років. Саме тоді молодий енергійний і талановитий журналіст Микола Ротман влився у колектив найпопулярнішої в області газети « Вільне життя». Працював на посадах заступника відповідального секретаря, заступника та редактора у тернопільських газетах «Вільне життя», « Селянська доля», відкрив та очолив першу на Україні незалежну газету «Четверта влада». Десять років редагував одне з найтиражніших періодичних видань незалежної України з 1990 по 2005 рр. Налагодив мережу власкорів, виховав плеяду здібних, відданих професії та чесних журналістів. Вмів написати сам на будь-яку тему, і вчив цьому молодих ратаїв пера.. У буремні дні Революції Гідності організував неодноразові поїздки журналістів та активістів преси на київський Майдан.
За останнє видання « Тарас Шевченко у пам’яті поколінь» став лауреатом Всеукраїнської премії ім. Івана Франка та обласної премії в галузі культури. І ще одна книга, про яку розповідав Микола, мала вийти з-під його пера − про участь наших земляків у ліквідації Чорнобильської катастрофи. До останніх днів очолював нашу спілчанську організацію. Він недожив, недолюбив свою стареньку і ніжну матусю, гарних сина Олександра, дочку Надію, сестру Антоніну, передчасно згаслого брата, і нашу велику журналістську братію. Простим, щирим і чесним, надто людяним, журналістом за покликанням душі і серця − таким був і залишається у сотах пам’яті, джерелах спогадів Микола Ротман. Спи спокійно, друже! Хай земля тобі буде пухом!

Ярослав БАЧИНСЬКИЙ

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *