Письменники взяли на себе роль сучасних кобзарів

 

Оцінити подарунок, який нещодавно зробили місцеві бібліотекарі збаражанам, зможуть, звичайно, не всі. Лише ті, для кого книга є цінністю, захопленням, світом, що відкриває нові простори для мрій, роздумів та фантазій. Тобто читачі, люди з особливим талантом, даним від народження, як висловились відомі письменники Брати Капранови. Унікальність подарунка в тому , що їх було одразу два – перший це зустріч з уже згадуваними братами, які не уявляють свого життя і творчості поодинці, другий – зустріч з містичним і загадковим письменником, філософом із Закарпаття Мирославом Дочинцем.
Хоча події відбувалися в різних місцях і в різний час, проте стали ніби продовженням та доповненням одна одної і привнесли свіжу хвилю в культурний простір життя маленького містечка, спраглого до подібних явищ. Хоча письменники зовсім різні за характером і стилем, проте захоплення у місцевих книголюбів викликали однакове, про що свідчать стоси закуплених під час зустрічей книг. Купували собі, дружинам , чоловікам, друзям, дітям та знайомим, вичікували у натовпі за автографами та фотографувались із знаменитостями на згадку.
Брати Капранови, які спілкувались із шанувальниками їхньої творчості минулого четверга, 11 травня, у залі дитячої музичної школи, цікаво і детально представили свій новий роман «Забудь-річка», книги «Щоденник моєї секретарки», « Мальована історія Незалежності», «Кобзар 2000», «Веселих свят!» та інші. Дмитро та Віталій Капранови за освітою кібернетики, тому звикли до точності та чіткості, щоб на сторінках творів оживала правдива історія, якої ми ще не знаємо або не зовсім знаємо. Саме через забуття свого минулого, переконані близнюки, на Донбасі сьогодні проливається українська кров. Взятись за написання «Забудь-річки» їх змусило прагнення показати українцям історичні події такими, якими вони були, без перекручень і приховувань. Письменники довго і наполегливо вивчали мемуари, що стосуються німецької, Червоної армій та УПА, а постаті героїв списали з реального життя. Назва роману походить від старого язичницького символу – Забудь-річки, що розділяє світ живих і мертвих, саме така Забудь-річка у нашому сучасному житті протікає між поколіннями у кожній українській родині.
Щоб донести до читача свою творчість, Брати Капранови зустрічаються з людьми, називаючи таку діяльність кобзарством, адже, як і колишні кобзарі, які, мандруючи, доносили до людей високі ідеї, вони «тчуть таким чином українське єдине культурне полотно», якого в телевізорі не побачиш, його там немає. – Ми розповсюджуємо свої переконання, свою систему цінностей таким собі повітряно-крапельним шляхом, і він дуже ефективний, – жартують брати. Розповсюдження культури лягає на плечі еліти, якою є читаючі люди, в тому числі бібліотекарі. Чим менше бібліотек у регіоні, тим більша імовірність, що туди прийдуть танки, переконані Капранови. – Тим, хто питає, навіщо ті бібліотеки, – кажуть письменники, – дайте відповідь: «А ви спитайте у Білла Гейтса, який виділив 15 мільйонів доларів на українські бібліотеки, мабуть, він щось знає, раз так поступає».
Духовністю, якоюсь магічністю, яка надихає до життя, сповнені книги закарпатського письменника Мирослав Дочинця, зустріч з яким відбулася 15 травня у залі районної бібліотеки для дорослих . – Всі ми олівчики в руках Бога, – каже письменник, пояснюючи свою творчість, пронизану одкровеннями, перлинами мудрості від народу, від особистостей, з якими пану Мирославу пощастило зустрітись у своєму житті. У 2014 році Мирослав Дочинець отримав Національну премію України ім. Тараса Шевченка за твори «Криничар» та «Горянин», має ряд літературних премій, у тому числі міжнародних, відзнаку «Золотий письменник України» за рекордну кількість тиражів. Творчість Дочинця високо оцінюють і пересічні читачі, й колеги. Євген Сверсюк назвав «Вічник» книгою століття, а Михайло Слапошпицький сказав, що твори Дочинця «підмикають» читача до інтелектуального поля всієї літератури. Це окремий материк нашої літератури. А Петро Сорока вважає, що це «книги, принесені янголом». Популярність книг Дочинця засвідчують їх переклади словацькою, румунською, польською, французькою, італійською, англійською, японською мовами. – Я довго не знав про що мої книги, не вмів висловити, але допоміг один чоловік під час зустрічі з читачами, – пригадує пан Мирослав, – він сказав дуже просто, ваші книги про те, як не бути дурним і бідним, і я дійсно погоджуюсь з таким трактуванням. Адже мої книги зародились із духу протесту. Чому такий мудрий і прадавній український народ досі не усвідомлює своєї унікальної особливості, цінності, чому на має самоповаги, не вміє жити щасливо? Мої книги про найголовніші речі для людей, які задумуються, хто вони є у цьому світі, чому прийшли сюди і яка їхня місія тут. Найближче до цього розуміння підійшов дід Ворон, який поділився своїми переконаннями, розповів як не бути поневоленим цим світом, знайшов спосіб, як зберегти свою силу, створив вчення як у цьому світі не тільки бути здоровим, а й бути радісним. Тільки тоді світ відгукнеться тобі.
Золоті крупинки досвіду мудреця діда Ворона, з яким Мирослав Дочинець спілкувався впродовж шести років, знайшли своє життя на сторінках п’ятикнижжя «Триб» про карпатського мудреця Андрія Ворона, яке складається з книг «Многії літа. Благії літа», «Вічник», «Світован», «Синій зошит», «Розрада-гора». Кожна з них стала справжнім бестселером, знайшла щирих поціновувачів у всьому світі. Ворона називають «світовим чоловіком», «українським Сократом», «новітнім Сковородою». «Він жив як дихав, власним життям явив спроможність бути вільним у синтетичному світі , який ловить і поневолює людину. Для сучасної , заблуканої серед штучних міражів людини світло його досвіду постає духовною опорою. Бо його мудрість – це філософія на щодень, і фактично для кожного. Філософія радості, добра і служіння, коли многії літа є літами благими. Між рядками цього соковитого, духмяного письма живе горний дух, нурт живої природи, правда про людську душу в цілісній світобудові», – йдеться у передмові до видання.
Загалом Мирослав Дочинець – автор кількох десятків книг, кожна з яких сповнена захопленням красою і силою людського характеру, духу, широтою таланту, кожна струменить потужною аурою, що незримо проглядається поміж рядками і спонукає до надії і дії, словом, вселяє в кожну людську душу життя у всій його багатогранності та різнобарв’ї.

Ірина СИСКО

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *