Три з половиною тисячі кілометрів подолали збаразькі волонтери задля допомоги бійцям

Збаразькі волонтери зі Штабу національного спротиву у середу, 11 липня, повернулися з чергової поїздки в зону АТО, проїхавши майже увесь фронт – 3 тисячі 485 кілометрів, особисто доставивши новітнім героям України, крім звичних продуктів харчування, свіжих овочів, засобів гігієни, взуття, форми «мультикам», біноклі з далекоміром, радіостанції, тактичні навушники та окуляри, окопні ліхтарі, австрійські військові ножі «Глок» і навіть квадрокоптер.
Цього разу у поїздку на фронт разом із батьками Героїв Небесної сотні Ігорем Слободяном, Володимиром Голоднюком, водієм Юрієм Десятником їздив тернопільський музикант, автор і виконавець власних пісень, керівник гурту «РД»(рюкзак десантника –авт.), засновник гурту «Долг», воїн-афганець – Роман Лотецький, який, акомпануючи собі на гітарі, виступив перед бійцями на передовій з невеличкими концертами, зворушивши їх до сліз.
Волонтери, як завжди, їздили на «передок», в окопи до наших захисників на так званих нульових позиціях у Широкіно, Гірник, Селідово, Опитне, Пєски, Авдіївка, Докучаєвськ, Новолуганське, на позицію Зеніт, де вдень і вночі під безкінечними обстрілами ворожих «Градів» самовіданно захищають свою Україну відчайдушні воїни добробатів та ЗСУ, серед них і відважні збаражани «айдарівці» Віктор Чижевський, Олександр Гевко, Сергій Корольов, а у 4 протитанковій бригаді ЗСУ в Лисичанську – Василь Семків та Олександр Гуменюк, у Зайцевому – син Юрія Десятника Дмитро.
Першим пунктом маршруту, куди заїхали збаразькі волонтери, було Широкіно, яке зустріло збаражан густим туманом і цілковитою відсутністю цивільного населення. Там передали особисто комбату з позивним «Червень» та воїнам «8-го українського добровольчого батальйону «Арата», що підпорядковується керівнику «Правого сектора» Дмитру Ярошу– квадрокоптер (безпілотник), який за власні кошти закупив трудовий колектив Збаразького КХП. – Ми не їздимо по штабах, які знаходяться далеко від лінії фронту, – наголошує Володимир Голоднюк,– ми їздимо тільки по гарячих точках, на самий «передок», до тих, кому дійсно життєво необхідна допомога волонтерів, зокрема допомагаємо добробатам, які не знаходяться на державному забезпеченні, і потребують усього – від звичайних свічок, прального порошку, футболок, кросівок, військового одягу, лампочок, засобів від комарів до високоточної оптики. Усе це ми їм возимо, попередньо обдзвонюючи бійців, і дізнаємось про їхні конкретні потреби, тому наша волонтерська допомога завжди адресна, – стверджує волонтер. – У свою чергу, вдячні воїни, знаючи про те, що ми збираємо артефакти російсько-української війни для нашого музею АТО, презентували нам стоп-сигнали, які хлопці скрутили з ними ж підбитого сєпарського танка. А для колективу Збаразького КХП і особисто для керівника підприємства Олександра Шпака передали грамоти і подяки, які урочисто у Штабі в Маріуполі нам передав комбат «Червень» зі словами вдячності за те, що люди не втомлюються допомагати військовим, адже війна досі триває, – продовжив свою розповідь керівник Штабу. Заночували збаражани, як завжди, у своїх старих добрих друзів із СІМІСА «Евакуація 200»,що базуються у Гірняку.
Наступного дня заїхали у Селідове, де нині базується колишній добробат, а нині підрозділ ЗСУ. Дружба з хлопцями із цього батальйону у збаражан зав’язалася ще два роки тому, коли у їхньому складі воювали наші земляки-збаражани. Під час липневої поїздки збаразькі волонтери передали воїнам спеціальні підсумки під боєприпаси, гідратори, свіжі овочі – капусту, огірки та помідори. Звідти добиралися на Авдіївку, довелося проїжджати закинуте селище Опитне, яке знаходиться між зруйнованим Донецьким аеропортом та Пєсками. – Опитне справляє гнітюче враження, – каже пан Володимир, — людей немає, довкола сновигають лише здичавілі бродячі собаки. Закинуті будинки, де ще кілька років тому жили люди, ходили на роботу, водили діточок в школу та дитсадок, стоять як примари – усі щільно прошиті пострілами, спотворені вибухами мін, зрешечені осколками, де крізь розбомблені вікна вже попроростали дерева. До наступного пункту Авдіївської промзони добиралися так званою «дорогою смерті», де відстань до зруйнованого нового терміналу Донецького аеропорту, де героїчно тримали оборону «кіборги», а нині знаходиться сепаратистська позиція «Спартак» – півтора кілометра. Ця траса недаремно називається так, вона товстим шаром вкрита гільзами від снарядів та осколками, вирвами від вибухів різнокаліберної артилерії, довкола безліч знищеної, згорілої від вибухів як військової, так і цивільної техніки. На блок-пості в Авдіївці нас зустрів легендарний воїн добробату «Правий сектор» з позивним «Санта» і забрав у свій підрозділ. Саме «Санта» із хлопцями непомітно для сепаратистів, які знаходилися на цій позиції, скориставшись туманом, непомітно для ворога зайняли «промку». Підрозділ «Санти» опікується двома інтернатами для дітей-інвалідів, які знаходяться поблизу, і регулярно їм допомагає усім, чим може. «Санта» – унікальна людина і воїн, захищає Україну з перших днів російської агресії, завжди на передовій, батько п’яти дітей. До речі, найстарша донька героя воює разом з ним. Разом із «Сантою» воює і наймолодший комбат в Україні – «Да Вінчі». Збаражани передали мужнім захисникам комплекти екіпіровки, на 12 тисяч гривень лише підсумок, а також кросівки, плащі, дощовики й усе необхідне, про що хлопці просили.
Від «Санти» збаразькі волонтери поїхали на позицію Зеніт, де тримає оборону 72 бригада ЗСУ, які теж щодня бачать своїх ворогів в обличчя(до крайньої позиції «сєпарів» 300 метрів). Там збаражани побували у гостях у «Бахмата» і його теж легендарної «7-ї шаленої роти», яким передали бінокль з далекоміром від нашого волонтера з Америки Івана Данча, три радіостанції, закуплені Олегом Іващуком та Сергієм Бондаренком в Італії. Окрім цього, презентували «шаленим» воїнам ще один звичайний бінокль, тактичні навушники та окуляри, окопні ліхтарі італійського виробництва, які заряджаються від сонця і здатні без підзарядки світити впродовж ночі, а ще вони дуже зручні у використанні, можуть світити у різних положеннях, як ліхтар і як переносна настільна лампа. А ще військову форму «мультикам», десять австрійських військових ножів «Глок», якими збаражани нагородили бійців підрозділу. В цьому підрозділі воюють двоє братів-близнюків, які є заступниками командира роти. На цій позиції нема сантиметра, не простріленого кулями. Хлопці настільки звикли до постійної небезпеки і смерті, яка чатує за кожним кущем, що по позиції ходять без захисту, а об хвіст міни, яка не вибухнула та до верху вгрузла в окоп, відчайдушні воїни просто чистять взуття. Недарма хлопці вибрали собі гасло «Вище нас лише зорі, круче нас лише гори». Прапор підрозділу з цим гаслом і своїми підписами «шалена сьома рота» передала волонтерам для музею. «Шаленими» хлопців прозвали сепаратисти, які безуспішно намагалися вибити їх з позицій. Ні споруди, ні техніка не витримала таких постійних щільних обстрілів, а люди вистояли.
Збаражани познайомилися із воїном з позивним «Лисий», для якого російсько-українська війна – особиста трагедія, яка вимірюється не лише кілометрами звільнених та окупованих територій, а родинними зв’язками. Його рідний син нині воює на стороні окупанта. Під час перебування у «шаленій роті» збаражани в окопі, серед ночі разом із Романом Лотецьким музично-пісенним подарунком вітали із днем народження 21-річного бійця. Пан Роман виступав перед бійцями скрізь, де збаражани під час цієї поїздки гостювали.
І, як завжди, збаражани заїхали у гості до друзів із «Айдару», які нині боронять свою землю у Новолуганському. Серед них наші земляки – молоді хлопці Віктор Чижевський та Олександр Гевко. «Айдарівцям» привезли розгрузочні жилети, клямри (скоби для бліндажів), мішки маскувального зеленого кольору, Віті передали ще посилку від мами. Приємною несподіванкою для волонтерів стала зустріч із друзями зі «старого» «Айдару», які, дізнавшись про приїзд збаражан, усі прийшли з ними побачитися. На зворотній дорозі відвідали земляків Василя Семківа, Олександра Гуменюка у Лисичанську, та сина Юрія Десятника, який служить за десять кілометрів від російського кордону – за Сватовим.
Дорогою додому заїхали у Чутове у волонтерське кафе, де його власниця Надія Лєгкобит годує безкоштовно усіх волонтерів. У Збараж приїхали о шостій годині ранку 11 липня з новими експонатами для музею АТО, зокрема двома тубусами від ПТУРА-113(протитанкової управляємої ракети) з підписами та побажаннями від бійців з Широкіно та Авдіївки, та повним списком нових замовлень від бійців та плануванням нової поїздки. – Там, в окопах, хлопцям дуже важливо відчувати, що ми про них пам’ятаємо і цінуємо їхні щоденні самопожертви, – розповідає пан Володимир.– Вони кажуть, що ми стоятимемо стільки, скільки потрібно, готові йти в наступ, нести втрати, але щоб був якийсь прогрес. Скільки можна стояти без руху, бути мішенями для тренування російських вояків, не мати змоги дати окупантам гідної відповіді через Мінські домовленості, які існують лише на папері і для української сторони.
Вже ніхто не говорить про війну, ми усі звикли до щоденної статистики втрат від Міноборони. Нам здається, що війна десь далеко, у паралельному вимірі, а вона вже давно тут, на так званій мирній Україні, вона триває щодня у наших головах, серцях і родинах, і перемогти ми зможемо лише об’єднавши свої зусилля,– хлопці зі зброєю в руках там, на Сході, а ми, озброївшись правдою, тут, в тилу – викорінюючи корупцію, байдужість, яка нищить нас із середини.
За словами Володимира Голоднюка, люди втомилися від війни, і це зрозуміло. Але у нас немає іншого виходу, ми мусимо разом працювати над перемогою, кожен, вносячи свою посильну лепту. Керівник Штабу констатує те, що наразі головними волонтерами є українська діаспора. Пан Володимир закликає установи району, а також сільську, селищні ради активніше долучатися до допомоги військовим.

Наталка ПАРОВА

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *