Акордеони Кравчуків зібрали у Німеччині допомогу донецьким дітям

Наші земляки брати Василь та Віктор Кравчуки , які, здається, зовсім недавно були школярами і збирали рясні урожаї нагород мистецьких конкурсів, сьогодні не лише студенти поважного столичного вишу, а й серйозні музиканти, які здатні підкорити вимогливу європейську публіку. Днями молоді таланти повернулись із німецького міста Бохум, що недалеко Дортмунда, де на запрошення благодійної організації «Бохум – Донецьк» відіграли п’ять концертів у різних залах. Частина виручених коштів була направлена організаторами на потреби донецьких дітей, які потерпають від військового конфлікту, що точиться на їхній землі. – З другого по сьоме липня, – розповідає молодший із братів другокурсник столичної музичної академії імені Петра Чайковського Василь Кравчук, – ми відпочивали від концертів лише один день. Виступали щодня. Спершу в музеї, потім у будинку для людей літнього віку, у двох церквах та у концертному залі міста. Виступали і сольно, і дуетом. Репертуар підібрали з популярної, класичної та романтичної музики різних епох: твори Баха, Вівальді, Хельмеса Бергера молодшого, Сен-Санса, українського композитора Володимира Рунчака, Клауса Бадельта, Джона Вільямса. Сприймали нас дуже приязно, говорили багато слів вдячності, відчувалось, що люди розуміють і люблять музику, і, зокрема, акордеон, мають вишуканий смак. Приємно, що публіка була досить підготовлена, видно, що музичне мистецтво там цінується неабияк. Ми отримали задоволення від поїздки не лише тому, що наша праця принесла насолоду людям та користь дітям з Донецька, а й через те, що мали нагоду популяризувати себе, Україну, тепер там знають, що є таке місто, як Збараж, бо наші слухачі цікавились, звідки ми, розпитували про нашу Батьківщину. Це наша не перша закордонна поїздка. Вперше я побував у Німеччині у жовтні, де за сприяння організації «Бохум–Донецьк» виступав з групою інших виконавців. А брат Віктор, оскільки він уже закінчив четвертий курс тієї ж музичної академії, де я навчаюсь, уже встиг побувати на міжнародному конкурсі у Боснії та Герцоговині, з оркестром виступав у Латвії, Естонії.
В Україні ми виступаємо на звітах кафедри, академії. Минулого року побували і на Всеукраїнському фестивалі «День українського баяна і акордеона». Щоб тримати майстерність на високому рівні, стараємось грати щодня по чотири – п’ять годин. Хоча цього в академії від нас ніхто не вимагає. Кожен студент організовує свою працю самостійно, залежно від того, які завдання ставить перед собою.
Завдання ж братів Кравчуків на даному етапі вдосконалюватись, дарувати своє мистецтво людям. Щоб їхні концерти добре сприймались слухачами, самі підбирають репертуар, через нестачу творів для акордеона, беруть вподобаний твір, написаний для оркестру чи фортепіано, і роблять його транскрипцію, тобто адаптують для двох акордеонів. Хоча, як каже Василь, твори для акордеона сучасні композитори пишуть, їх ніби і не бракує, але вони авангардні, і не зачіпають душі музикантів, не знаходять відгуків і в більшості шанувальників музики, вони лише данина моді. – Ми стараємось підшукувати мелодії із сучасних відомих кінофільмів, коли люди чують щось знайоме, воно їм подобається підсвідомо і сприймається легше. Хоча за складністю ці твори не поступаються іншим.
Тож зараз молоді музиканти знову трудяться над створенням нового репертуару, з яким би хотіли приїхати і виступити також у рідному Збаражі. Найближча і найсильніша мрія, якщо дозволять фінансові можливості, – поїхати у Францію на конкурс «Кубок світу», який відбудеться у жовтні цього року. Адже перемагати на конкурсах у них стало уже сімейною традицією. За час навчання у Збаразькій музичній школі та Тернопільському державному музичному училищі ім. Соломії Крушельницької Василь та Віктор дев’ять разів привозили перші нагороди з конкурсів –Тернопільського обласного «Творчість юних», всеукраїнського «Провесінь», який проводиться у колишньому Кіровограді, та міжнародного «Вічний рух», що проходить у Дрогобичі. Щороку доводилось брати участь у трьох конкурсах, які кожного разу додавали снаги та впевненості у вірно обраному шляху.
– Стати музикантом, – зізнається Василь, – я для себе вирішив ще десь у п’ятому класі. Хоча у музичну школу у клас Андрія Андрійовича Канаса, який відкрив мій талант, прийшов з семи років. Тож усе моє навчання було підпорядковане музиці, більше уваги я приділяв тим предметам, які мені були необхідні, багато часу присвячував грі на акордеоні. Так і досі. Хоча зараз вдається бути відмінником. Правда, підвищеної стипендії не отримую. Можливо, скоро відмінять не лише підвищену, а й будь-яку стипендію. Ті, хто навчатиметься на державному відділенні, будуть вчитись безплатно, але про своє фінансове забезпечення дбатимуть самі або їхні батьки.
А поки що брати, не задумуючись над можливими майбутніми проблемами, наполегливо продовжують навчання. Після вдалого старту у Збаразькій музшколі Василь та Віктор один за одним вступили у Тернопільське музучилище, де майстерності гри їх навчав наш земляк Михайло Дмитришин, а тепер переймають досвід від викладача академії – завідувача кафедри Євгенії Черказової. Віктор, який уже закінчив четвертий курс, на даний час складає екзамени на вступ у магістратуру.
– Будувати далекосяжні плани ми не хочемо, – завершує розмову Василь. – Для музикантів в Україні зараз не видно великих перспектив, роботу знайти також нелегко, багато молоді з академічною освітою безробітні, у той час, як 80-річні пенсіонери не мають бажання звільняти для них робочі місця. Будемо сподіватись, що коли завершимо навчання, ситуація в нашій країні зміниться на краще. На разі ж хочемо, щоб наша творчість несла землякам радість, натхнення і віру, розвивала і пробуджувала у них почуття любові до усього прекрасного, в тому числі до такого чудового мистецтва, як музика.

Ірина СИСКО

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *