Володимир КУЧМА – наймолодший з династії ветеринарів

Часто доводиться спостерігати, як на вулиці Січових Стрільців зупиняється машина і з неї виходять незнайомі чоловік чи жінка з неабиякою тривогою в очах і запитують: «А де тут живе ветлікар?» Машини бувають не лише збаразькі, а й чортківські, підволочиські, та чи не з цілої області. Часто на руках у людей улюблена домашня тваринка –кішка, собачка або кролик. Співчутливо відзначаю, які вони засмучені, іноді навіть у розпачі. Ми знаємо – це до Володимира Кучми, мого сусіда.
Чим заслужив такий авторитет, повагу, довіру цей молодий фахівець? Втім, він уже ветеринар першої категорії. Здається, у дитинстві Володя не відчував особливої тяги до професії родинної династії. А вона, та династія, таки уже склалася. Дідусь Андрій Лукич Олещук, випускник Львівського зооветеринарного інституту, пропрацювавши деякий час у колгоспі під Тернополем, згодом обійняв посаду головного лікаря Тернопільського мʼясокомбінату. З неї і на пенсію пішов. Дядько, Ярослав Степанович Кучма, також випускник Львівського зооветеринарного інституту, працював на посаді головного ветлікаря Збаразького району аж 30 років, лише недавно «відпросившись на пенсію». Син брата Тараса Дмитро навчається у Бучацькому коледжі, маючи намір теж оволодіти професією ветеринара. Він уже активно допопомагає Володимиру при складних операціях.
Як згадують вчителі школи-інтернату, де навчався Володя Кучма разом із сестричкою-двійнятком Наталочкою, їм завжди імпонував цей тихий, дисциплінований хлопчина, його хист до малювання, зосередженість при кресленні. Але він міг бути веселим, запальним у танцювальному гуртку. А мріяв стати… архітектором. Вочевидь, на цей шлях його наштовхував таки інтерес до креслення, малювання.
Однак на сімейній раді, зваживши всі умови до вступу у велику архітектуру у Києві, передумав. Вступив у Бучацький технікум сільського господарства, а потім у Львівську національну ветеринарну академію ім. С.З.Гжицького, маючи на меті таки стати ветеринаром. А якщо вже вирішив, то намагався частіше бувати на кафедрі, де спочатку міг спостерігати, а надалі й брати участь в операціях тварин, чого інші студенти побоювалися. Попри серйозну увагу до майбутньої професії, жив насиченим цікавим студентським життям, беручи і далі участь у танцювальному гуртку, їздячи на гастролі в Словаччину, на всеукраїнські фестивалі по країні.
Після закінчення навчання працює ветеринаром у рідному Збаражі. Професію свою ставить понад усе. Як вчили його батьки – Василь Степанович та Оксана Володимирівна – роботящі, чесні, відповідальні, залюблені у свої професії.
Уявіть собі весілля Володимирового друга, де хлопець був запрошений за дружбу. Гості зібралися, але урочистості затримуються. Молодий, усі присутні занепокоєні: дружба не зʼявився. Метнулися хлопці до нього додому, а він робить собачці операцію. Пробачили дружбі затримку. Навпаки, дивувалися його відданості роботі.
Знову ж таки весілля у «Стожарах». Молодь веселиться. А Володимиру довелось відлучитись на годину-півтори. Приїхали, попросили – собачку машина збила. Не обійшлося без операції, без умілих рук ветеринара.
… Пізній вечір. Тривожний дзвінок з Чорткова: улюблена собачка захворіла. Місто не близьке. І пішла більша частина ночі на рятування домашнього улюбленця. Задаю собі питання: «А чи кожен лікар міг би на таке погодитися ?!» Сумніваюся. У Володимира Кучми робочий час не регламентований. Він відгукується на прохання людей у будь-який час доби. Настільки відданий роботі, знаючий. Володя має якийсь особливий підхід до тварин. При мені заповнювали собачий паспорт маленької Джулії, яку мали переправляти за кордон. Готували до інʼєкції. Думалось: зараз буде невесело. Але ні, собачка перенесла цю процедуру спокійно.
Для ветеринара важливе не лише досконале знання анатомії тварин, потрібне при операціях, але й уміння розпізнавати, попереджувати і лікувати їхні хвороби. Молодий фахівець постійно поповнює свої знання.
Часто можна побачити струнку постать Володимира між рядами м’ясної і молочної продукції на ринках Збаража та Вишнівця. Адже це дуже відповідально: захистити населення від підступних хвороб. Та хіба тільки там… Тепер на ветлікарів покладено значно ширше коло обовʼязків.
І у стосунках з сусідами Володя безвідмовний. Старші люди, які памʼятають кілька поколінь роду Кучмів, спостерігаючи за його рухами, часто знаходять багато спільного з його прабабусею Ганею, яка сама мусила вести господарство, встаючи з сонцем і лягаючи вже затемна. Сусідка Надія Дмитрівна, вчителька музшколи, яка знає Володю з малих літ, завжди тепло озивається про нього і як про спеціаліста, і як про добре вихованого сина. Його ніколи не можна було побачити в компаніях, де просто «вбивали» час.
Особливо вражають стосунки Володі з сестрою-двійнятком Наталею, її дітьми – пʼятикласницею Аліною та трирічною Мартусею. Василь Степанович каже: “Він для них, мабуть, небо прихилив би”. Виконує усяке прохання і сестри і дівчаток. Дівчата зустрічають свого дядечка не менш радісно, ніж рідного батька. Нарешті здійснилася мрія родини: одружився їхній син. Дружина Оксана (ім’я, як у матері) працює аптекарем у Тернополі. Тамада порадив подати запис весілля на конкурс. Можливий приз. Так і зробили. І що ж? Відеоролик з весілля отримав найбільшу кількість переглядів в Інтернеті – і парі урочисто вручили безплатні путівки у Німеччину, Чехію.
Попри основну роботу, у молодого чоловіка є хобі – ковальство. Як не повернутись до уже сказаного про шкільне захоплення кресленням. Тут перед тим, як має бути виготовлена певна річ, з’являється її креслення чи то на дошці, чи то на металі. Значить, дитяче захоплення було не даремним. А потім постають із заліза чудові, по-мистецьки довершені речі: підставки для квітів, декоративні столики, лавочки, карнизи, вішалки, фіртки, ворота, сходи. До речі, одна збаражанка довго шукала майстрів, які б виготовили вельми кручені сходи на другий поверх будівлі. Усі відмовлялися. А батько з сином зуміли створити цю складну річ. Жінка аж розплакалася від радості. Зараз ентузіаст мудрує над виготовленням сонячної батареї для обігріву будинку.
– У кожної людини від народження є два паралельні таланти. І вже який більше до душі, залежить від неї самої, – каже Володимир.
Інколи дивуєшся: а чи має Володя час на друзів, на відпочинок? Виявляється, має. Цікаво, що усіх пʼятьох його найкращих друзів звуть Андріями.
Інколи вчащає в «Подоляни», в аквапарк. Бувають з дружиною і в театрі. Любить мандрувати Карпатами, не повертаючись без гуцульських сувенірів.
Отак і живе молодий, але вже знаний далеко за межами Збаража спеціаліст. Володимира дивує, що деякі працівники просто відсиджують години роботи, а не ставлять перед собою певної мети, не експериментують. – У нашій державі – широкий простір для роботи. Не варто українським спеціалістам виїжджати за кордон, беручись за будь-яку роботу. Слід розвивати ветеринарну науку на своїй землі. В окремих областях далеко кращі справи у цій царині, але я вірю, що у нас буде не гірше, – каже Володимир.
Кожна людина обирає собі життєвий шлях. Добре, якщо він повногранний, цікавий для неї і потрібний людям. Такий, як у ветлікаря Володимира Васильовича Кучми . Вірю, що започаткована дідусем династія у їх родині продовжиться.

Олена РУТЕЦЬКА

Поширити статтю:

RedTram

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *