Книга живе любов’ю бібліотекарів та читачів

Пристрасть до читання, звичайно, мають далеко не всі. Байдужі до книги люди не виявляють особливої поваги і до бібліотек. Проте той, хто не мислить свого життя без щоденного спілкування з творами тих чи інших авторів, обійтись без книгозбірні не може ніяк. Адже саме з неї можна безмірно черпати все нові й нові знання, враження та відчуття. Навіть з такої невеличкої і скромної, як за світовими мірками, бібліотеки, як збаразька. Вона, наче магнітом, манить сюди читачів різного віку, серед яких є з добра сотня постійних. Тих, у яких лише згадка про книгу запалює в очах щасливий вогник.
Однією з таких любительок літератури є колишній вчитель Таїса Киричок. – Потреба спілкування з книгою у мене зародилася ще в дитинстві,- пригадує читачка, – пізніше, працюючи викладачем суспільних дисциплін, я мала необхідність у професійній літературі. Згодом з’явилось більше часу і почала читати все, що до душі, перечитала всі книги з домашньої бібліотеки, все, що давали друзі, знайомі. А далі потрібно було або купувати наступні книги, або піти у бібліотеку. Оскільки купити все, що бажаєш, неможливо, то й подалась до бібліотеки. І, як кажуть, тут мене «понесло». Неабияк зацікавилась сучасною українською прозою, а відкрити її мені дуже допомогли місцеві бібліотекарі. Дівчата тут дуже професійні, видно, що люблять свою справу і знаються на ній. Вміють ввічливо та доступно порадити, порекомендувати ту чи іншу книгу, розповісти про автора. Саме завдяки їм я відкрила для себе творчість наших земляків Лесі Романчук, Надійки Гербіш та багатьох інших. Хоча читаю швидко, але все, що надходить з нових творів наших земляків, прочитати не встигаю, хоча дуже хочеться. Загалом у мене широкий спектр уподобань – від Андрія Куркова до Ніни Фіалко. Також захоплююсь творчістю Василя Шкляра, Мирослава Дочинця. Кожен письменник додає у моє життя щось своє, неповторне. Хтось допомагає глибше пізнати історію, хтось -звільнитись від непотрібних душевних тягарів чи прийняти правильне рішення, знайти вихід у тяжкій життєвій ситуації, хтось додає сміливості бути собою, іноді й спонукає задуматись над життям персонажів. Прочитання книжки можна порівняти з походом в гори – після нього обов’язково повертаєшся зміненим, щось у тобі з’являється нове, так і після кожної книги ти духовно зростаєш, наповнюєшся додатковою силою і наснагою до життя. Тому не можу сказати, що хтось подобається найбільше, хтось менше, мені цікаві всі. Приємно, що бібліотекарі вміють впіймати настрій відвідувача і порадити те, що йому саме в цей момент необхідно. Побажаю цим відданим свої професії людям наснаги до праці, завзяття, успіхів. Хочеться сподіватись, що бібліотека, незважаючи ні на що, буде процвітати і радувати книголюбів новими надходженнями.
Пані Таїсія добрим словом згадала працівників відділу обслуговування Збаразької центральної районної бібліотеки. У ньому дійсно трудяться люди невипадкові, для яких їхня професія це, без перебільшення, – і захоплення, і пристрасть, і відданість книзі, перевірена роками. Кожна з них – справжня берегиня книжкового храму. Вірність покликанню вони зберігають, незважаючи, на те, що умови праці у них не з простих. – У холодну пору року, – кажуть бібліотекарі,- нам доводиться надягати на себе усе, що можливо, адже у приміщенні колишнього монастиря, де ми розміщені, взимку дуже холодно, навіть опалення мало допомагає. Тож без особливої любові до книги і читача тут би ніхто не втримався.
Мабуть, через таке ставлення до праці читачі завжди з повагою і вдячністю висловлюються про Світлану Світлічну, Тетяну Стахів, Мар’яну Шмігель, Наталю Осмолович. До прикладу, постійний відвідувач книгозбірні працівник ДМШ Степан Глібчук зізнається, що йде до бібліотеки не лише за черговою книгою, а й за цікавим спілкуванням. – Тут завжди знайдеш розуміння та пораду, – каже музикант, – працівники чуйні, завжди підкажуть та знайдуть те, що ти шукаєш. Відвідую бібліотеку уже 17 років, хоча активно читаю з самого дитинства. Приносить задоволення різна література, особливо цікавлюсь серією «Коронація слова», люблю читати романи місцевих літераторів Лесі Романчук, Ніни Фіалко, Олександра Вільчинського. Із російських авторів мене найбільше приваблює Борис Акунін. Впродовж року перечитую до півсотні книг, беру їх і для мами, яка також любить читати. Та й як не любити, адже книги приносять і нові знання, і неабияку насолоду. Тож раджу усім долучатися до цього захопливого заняття.
Поділяє захоплення свого колеги і викладач гри на фортепіано Валентина Струк. – Любов до читання мені прищепили батьки в ранньому віці. Щовечора я засинала з книгою. Всеволод Нестайко був моїм неперевершеним кумиром, рівного якому не було. Пізніше я перечитала всі твори Дюма. Ставши мамою, передала свою любов до читання синові, а зараз це наше спільне захоплення з чоловіком, з яким завжди ділимося враженнями про прочитане. Зараз найбільшу цікавість викликають детективи Андрія Кокотюхи, з популярного читаю Бориса Акуніна, також твори письменників Тернопілля, яких радять мені бібліотекарі. До речі, захоплююсь їхній відданості професії і зичу міцного здоров’я та тепла у зимовий період. Співчуваю, що їм доводиться стільки мерзнути, і вдячна, що ця обставина не впливає на якість їхньої праці. Адже вона дуже потрібна. Ніяка електронна книга не може замінити паперової, «живої», яку приємно брати в руки, неспішно перелистувати, насолоджуватись, вмостившись там, де тобі зручно. Не порівняти з читанням з комп’ютера. Воно втомливе та шкідливе для очей.
Пан Михайло Піпаш також частий гість районної бібліотеки. – Люблю читати, – каже колишній будівельник, – особливо взимку. Уже років 10 я постійний читач. Захоплююсь різними жанрами – і детективами, і романами, цікавить мене історія України та світу. Люблю таких авторів, як Винничук, Шкляр, Забужко. Загалом у нас в сім’ї читають усі. Радимо один одному що почитати, також спілкуємось з іншими читачами. Часто зустрічаю в бібліотеці виховательку дитсадка Оксану Ціміхуд, Муяссарова, Атаманчука. Приємно, що є у нас бібліотека, а то б довелося книги купувати, а вони ж недешеві. Вдячний і нашим бібліотекарям. Вони дуже привітні, завжди готові прийти на допомогу кожному відвідувачу.
Бібліотекарі навзаєм захоплюються своїми постійними читачами. Вони вже їх усіх знають поіменно. – Зараз навіть важко пригадати їх всіх, – каже Тетяна Стахів, – але серед них люди різних професій – і лікарі, й вчителі, і пенсіонери. Вони люди, які нас надихають, завдяки їм ми особливо відчуваємо нашу потрібність. Серед них колишній працівник сільськогосподарської галузі пан Олійник, вчителі Ольга Москалюк, Люба Бєлікова, медсестра Софія Лукащук, пенсіонер Володимир Бойко, хірург Дмитро Олійник, продавець Світлана Романова, Наталя Романчук, Таїса Киричук, продавець Оксана Тиран, працівник лісового господарства Олександр Перч, Олександр Патерак, Михайло Піпаш, Степан Глібчук, Марія Давибіда, Оксана Ціміхуд, Тарас Нємий, Валентина Струк, Степан Глібчук та багато інших, одразу всіх не згадаєш.
Якщо працівники відділу обслуговування завжди на виду, то працівники методично-бібліографічного відділу центральної бібліотеки району, які виконують не менш важливу роль у життєдіяльності закладу, так би мовити сховані від людського ока. Тут працюють завідувач відділу Тамара Кульпа (за успішну працю відзначена Грамотою міністерства культури України), Наталя Сенчишин та Людмила Буряк. Нещодавно їхня наполеглива праця отримала визнання. Підготовлений ними посібник «Літературна Збаражчина» нещодавно отримав Гран-прі обласного конкурсу на кращий бібліографічний посібник. Його як переможця видрукують за кошти Української бібліотечної асоціації (УБА) та у жовтні представлять широкому колу зацікавлених осіб. Посібник надійде у всі бібліотеки області та сільські бібліотеки Збаразької ЦБС. Дана перемога для авторів уже не перша. У попередньому обласному конкурсі їхня праця «Збараж: події, дати, імена» отримала перше місце. Загалом відділ щороку укладає по 10–12 методично-бібліографічних посібників, які охоплюють широкий тематичний спектр, приурочуються визначним датам та подіям у житті країни. Посібники поділяються на різноманітні серії, такі, як «Наші земляки», «Ім’я в літературі», «Гордість нашого краю», «На допомогу бібліотекарю», «Духовні острови нашого народу» та інші. Є посібник, присвячений землякам, загиблим в АТО і на Майдані. У найближчих планах методистів випустити посібники, приурочені як сучасним, так і колишнім героям-землякам. Задля цього ведеться пошуково-дослідницька робота бібліотекарів із збору і запису спогадів учасників АТО на Сході України, та відомості про воїнів УПА.
Корисною традицією відділу є випуск щорічного календаря пам’ятних дат Збаражчини та чимало інших видань, які допомагають зорієнтуватися у літературному та друкованому просторі краю.
А біля витоків читацької любові стоять працівники бібліотеки для дітей – заступник директора по роботі з дітьми Тетяна Огінська, Олександра Зарічна, Оксана Волошин та Алла Каторож. Саме від них у великій мірі залежить те, чи матиме дитина бажання навідуватись до храму книжки. Розуміючи усю відповідальність, яка випала на їхню долю, ці досвідчені бібліотекарі не втомлюються проводити агітаційно-зацікавлювальну роботу серед молодших школярів. – Я прийшла на цю роботу нещодавно, – каже Оксана Волошин, – але одразу відчула, що це моє. Мені подобається робота з дітьми. Для того, щоб дітки знали про бібліотеку, ходимо по школах, розповідаємо, запрошуємо на екскурсії до бібліотеки. І це дає результат. Завжди після таких екскурсійних відвідувань, знайомства з нашими стелажами спостерігаємо наплив юних відвідувачів. Щоб заохотити нових читачів, буваємо на різноманітних дитячих заходах, де популяризуємо нашу бібліотеку. А в бібліотеці проводимо вікторини, працює мультсалон.
– На даний час,- зауважує Тетяна Огінська, – маємо 1800 читачів різного віку – і молодші, і старші школярі, навіть батьки записуються , а також бабусі. Не відмовляємо нікому. Маємо нові видання сучасних авторів, багато періодичних видань, журналів, є твори з шкільної програми, а також на англійській та німецькій мовах. Звичайно, багато літератури ще не вистачає. Під час навчального року більше до нас навідуються молодші школярі, а під час канікул – старші. Словом, нема такого відчуття, що сучасні діти не люблять читати. Зараз навпаки, це заняття стало модним. Діти один наперед одного хочуть прочитати ту чи іншу популярну книжку, яку їм порадив хтось із друзів, прибігають, запитують. Не завжди у нас є, те, що шукають, але тішить їхнє прагнення читати художню літературу. Щоразу переконуємось, що у всі часи були, є і будуть люди, які тягнуться до книги. Діти не виняток. І це тішить та вселяє надію.

Ірина СИСКО

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *