Ветерани збаразького «Електрону» довели на полі, що молоді не тільки душею

У неділю, 5 листопада, на районному стадіоні «Колос» відбувся унікальний футбольний матч. Днями виповнилося сорок років з того часу, як збаразька футбольна команда «Електрон» у далекому 1977-му здобула свої найбільші перемоги, тріумфувавши у Чемпіонаті Тернопільської області та стала в області першою володаркою футбольного Суперкубка.
З нагоди ювілейних перемог і щоб довести насамперед собі та вболівальникам, що у них ще «є порох в порохівницях», сивочолі збаражани грали у футбол з ветеранами вишнівецької «Горині». У ювілейному матчі «Електрон» грав у такому складі: Роман Колодійчук (1-й), Павло Брутко (15-й), Юрій Швецов (3-й), Богдан Кальба (5-й), Мирон Горбач (8-й), Вадим Драган (6-й), Олег П’єх (12-й), Ігор Сірий (4-й), Анатолій Островський (10-й), Валерій Мозиль (7-й), Василь Танащук (11-й), Ігор Залевський (2-й), Олег Івасик (9-й), Степан Довгань (16-й), Валерій Дорошенко (14-й). Головний тренер команди Дмитро Бутор, граючий тренер Роман Колодійчук. Судила ветеранів бригада арбітрів у складі Олега Литвина, Василя Рудого та Ігоря Богайчука.
Команда «молодості нашої» грала так результативно, що навіть забивала голи у ворота суперників. Забігаючи наперед, скажу, що на перерву команди пішли з рахунком 3:1 на користь збаражан. Як годиться, у ветеранському футбольному дербі перемогла дружба.
Та перед початком матчу хвилиною мовчання вшанували тих футболістів, хто недожив до цього ювілею і відійшов у Божі засвіти. Усіх ветеранів легендарної збаразької команди нагородили ювілейними медалями та подяками від Збаразької районної ради, райдержадміністрації та Вишнівецької селищної ради(ОТГ). Вітали ветеранів і вручали нагороди міський голова Збаража Роман Полікровський та голова Вишнівецької об’єднаної територіальної громади Володимир Кравець. Не забули нагородити організатори і багаторічних благодійників, спонсорів та меценатів збаразького футболу. Зокрема директора заводу «Квантор» Миколу Голяса, директора Збаразького соко-винного заводу Павла Кіняка. З особливою теплотою та вдячністю згадували районних керівників, очільників підприємств, голів колгоспів, які не лише любили футбол, а й усіляко пропагували його та опікувалися місцевими командами. За словами Володимира Курила, найбільше підтримували і надзвичайно багато зробили для розвитку футболу на Збаражчині керівництво заводу «Квантор» і цукрового заводу. Завдяки таким потужним підприємствам збаразькі спортсмени завжди були на висоті і серед найкращих у районі, і в області. Теплим словом згадали покійного першого секретаря райкому партії Ярослава Сороку, який був великим фанатом футболу і всіляко допомагав команді.
Почесне право зробити символічний перший удар у матчі надали багаторічному капітану команди Євгену Табачуку, який на кілька хвилин ніби перенісся на сорок років назад, відкинув палицю, з якою тепер змушений пересуватися у повсякденному житті, забув про хвороби та, незважаючи на більш, ніж поважний для футболіста вік потужно пробив по м’ячу, розпочавши ветеранську футбольну зустріч.
Не дарма ведучий та коментатор поєдинку, відповідальний секретар Збаразької районної федерації футболу Володимир Курило, перефразовуючи класика, назвав Євгена Табачука «гравцем без страху і докору». Адже цей бійцівський характер, відданість команді були притаманні багаторічному капітану «Електрону» завжди. Як згадують колеги, жодні обставини, травми, природні катаклізми не могли стати на перешкоді Євгену, щоб він не вийшов на поле. Побратими пригадують, як під час одного футбольного матчу їхній капітан, будучи «увесь у бинтах» взяв участь у грі, незважаючи на вмовляння колег. Цю фанатичну любов до футболу та самовідданість капітана рідній команді побратими цінували завжди і поважають нині. Вишнівчанин Євген Табачук з десяток років грав за збаразькі команди, був капітаном, опорою та лідером команди. У складі «Електрону» здобув найбільші перемоги у Чемпіонаті області та Кубку області у 1977 році, а також у першості УРСР серед команд колективів фізичної культури. В команді був центральним захисником, грав під щасливим «8-м» номером. Євген Табачук не лише талановитий футболіст, він надзвичайно хороший художник, якому довіряли навіть розмальовувати церкви. Нині пан Євген шанована й відома в районі людина, у Вишнівці бере активну участь як в церковному житті громади (член церковного комітету), так і в громадському – депутат Вишнівецької селищної ради.
Отож, ветерани легендарного «Електрона» минулої неділі провели товариську зустріч із ветеранами вишнівецької «Горині». Команди відіграли два тайми по 30 хвилин кожен. У другому таймі вишнівчани, які, чого правди таїти, хоча і грали за ветеранів, але були набагато молодшими за своїх збаразьких візаві із «Електрону». Не потрібно бути великим математиком, щоб порахувати, що середній вік збаразьких ветеранів був за «60 +».
Найстаршим гравцем серед збаражан став Ігор Залевський, якому пішов вже 72-ий рік. На його фоні досвідчені футболісти Вадим Драган, Олег Івасик та Мирон Горбач виглядали юнаками.
Молодим хлопцем після закінчення Львівського сільськогосподарського інституту та направлення на роботу уродженець Волинської області Ігор Залевський потрапив у Збараж, де працював на заводі «Квантор» та досить технічно грав у футбольній команді «Кристал». У 1972 році під час матчу із командою «Поділля»з Великої Березовиці пан Ігор отримав надзвичайну важку травму ноги, через це про футбол довелося забути на довгі роки.
Незважаючи на поважний вік гравців, збаразька команда продемонструвала гарний футбол. З перших хвилин першого тайму «Електрон» пішов в атаку, але рахунок матчу відкрили вишнівчани, встигнувши в перші десять хвилин ігрового часу двічі поцілити у ворота, правда, другий раз у свої власні. Відкрив рахунок 18-й номер «Горині» Володимир Островський. Через кілька хвилин вишнівецький гравець Андрій Лисиця (номер 3), помилившись при передачі, автоголом у власні ворота зрівняв рахунок 1:1. Нічия тривала недовго, 16-й номер збаражан Степан Довгань забив вишнівчанам гол і рахунок став 2:1 на користь господарів поєдинку. Окрилені результатом, збаражани збільшили темп гри і вже на 21-й хвилині першого тайму півзахисник «Електрону», 10-й номер збаражан Анатолій Островський потужно пробив майже із половини поля і забив третій гол у ворота суперника. Саме з таким переможним рахунком «3:1» збаражани пішли на перерву. Анатолій Островський один із найдосвідченіших та найтитулованіших гравців «Електрону». Під 10-м номером він впродовж багатьох років грав за збаразькі команди. Був півзахисником, провідним гравцем, лідером команди. Анатолій Островський в складі тернопільської команди «Буревісник» став срібним призером Чемпіонату УРСР серед команд КФК. Його одноклубником був відомий радянський голкіпер, екс-воротар одеського «Чорноморця» та донецького «Шахтаря» Валентин Єлінскас. Тому забитий гол у ювілейному матчі для Анатолія Островського є закономірним результатом великого досвіду та професіоналізму, над якими не владний час.
У другому таймі вишнівчани доклали максимум зусиль, щоб зрівняти рахунок. Двічі пробити оборону «Електрону» й поцілити у ворота збаражан вдалося 15-му номеру «Горині» Івану Сохацькому. Перший гол у другому таймі ветеранського поєдинку вишнівчанин забив на 33-ій хвилині, направивши м’яч у ворота Романа Колодійчука ударом головою, а вже на 40-ій хвилині подвоїв свій результат. Гра закінчилася нічиєю з рахунком 3:3.
На жаль, трибуни стадіону були майже порожніми, підтримати команди ветеранів прийшло до півсотні найактивніших вболівальників, які у більшості своїй були ровесниками футболістів. Як пригадують найвідданіші збаразькі фанати, сорок років тому усе було навпаки, трибуни були переповнені вболівальниками, футбол у той час був справжнім святом і улюбленим масовим заходом містян. Футбол любили і грали усі – і дорослі, і діти, а кожен двір, пасовище, левада були імпровізованим футбольним полем, де хлопчаки пропадали зранку до вечора.
Володимир Курило розповів про окремих гравців того легендарного «Електрона».
Головний тренер «Електрона» Дмитро Бутор – дуже цікава особистість, племінник Дмитра Клячківського, легендарного командира УПА-Північ Клима Савура. Батько Дмитра Бутора Петро теж був затятий футболіст. У сорокових роках був першим головою райспорткомітету і разом із тодішнім першим секретарем райкому партії Петром Феньом побудували у Збаражі перший стадіон.
Дмитро Бутор розпочав кар’єру як граючий тренер, правда у фіналі у 1977 році він не грав. Згодом повністю переключився на тренерську роботу, очоливши збаразький «Електрон». Замолоду грав у польській команді «Полонія»(м.Битом). У цій команді його партнером був знаменитий польський футболіст, який згодом грав за збірну Польщі Єжі Радецкі. Трудова біографія племінника Клячківського теж тісно пов’язана із заводом «Квантор», де очолював фізкультурно-спортивну роботу. У свій час був головою районного ФСТ «Колос». Заслугою пана Дмитра є ще одна перемога збаразьких спортсменів. У 2006 році Збаразький район вперше і, на жаль, поки що єдиний раз став чемпіоном обласних сільських спортивних ігор.
Голкіпер збаражан Роман Колодійчук на час тріумфальної перемоги «Електрона» у 1977 році, коли збаражани виграли Кубок, був граючим тренером. Усе життя чоловік пропрацював у Збаразькому РЕМі, який дав йому путівку у футбол. Роман Колодійчук грав за такі збаразькі футбольні команди, як «Енергетик», «Кристал», «Харчовик», «Електрон», «Дружба», «Галич». Тріумфували збаражани і в 1993 році на міжобласному турнірі пам’яті Симона Петлюри у Ланівцях. За час своєї довгої і плідної футбольної кар’єри збаразький страж воріт захищав Копичинецький «Автомобіліст» у чемпіонаті УРСР серед команд КФК. Запрошували талановитого воротаря зі Збаража і в область у команду-майстрів «Авангард». Не один рік Роман Колодійчук очолював збаразькі футбольні команди, які під час його головування вигравали престижні турніри. У 2008 році місцева команда «Галич» стала чемпіоном Тернопільської області серед аматорських команд та півфіналістом Кубка України серед аматорів. Наступного року збаражани здобули Суперкубок Тернопільської області, перемігши у Теребовлі місцеву команду. І під час недільної ювілейної гри пан Роман мужньо боронив ворота збаражан, не один раз рятуючи команду від, здавалося б, неминучого голу.
Ігор Сірий (номер четвертий, лівий півзахисник). Грав за збаразький «Кристал», «Харчовик», «Електрон». Після завершення активної ігрової кар’єри був граючим тренером тернопільської команди ветеранів «Ветеран». Серед здобутків Ігоря Сірого – срібло на першості України з футболу серед ветеранів у листопаді 2003 року. У фіналі, який, до речі, проходив у Конча-Заспі, на заміській тренувальній базі київського «Динамо», команда Ігора Сірого поступилася команді ветеранів «Дніпра» із Дніпропетровська.
Валерій Дорошенко(14-й номер) – центральний півзахисник. Валерій був вчителем фізкультури у Чернихівецькій школі. Потрапив у «Електрон» наприкінці 1977 року, вже після тріумфальних перемог команди. Багато років Валерій Дорошенко присвятив тренерській та викладацькій справі у Тернопільській обласній ДЮСШ.
Василь Танащук (номер 11-й) – гравець із Колодно, нападник, грав у «Харчовику» та «Електроні». До речі, саме Василь є автором переможного голу у фіналі розіграшу Кубка Тернопільської області сезону 1977 року. Після завершення ігрової кар’єри, вже як тренер очолював різні районні футбольні команди Колодна, Заруддя, Шимковець.
Юрій Швецов (грає під номером 3-м) – жорсткий, непрохідний захисник. У «Електрон» потрапив із «Поділля», команди з Великої Березовиці. Декілька років Юрій був оплотом оборони збаражан. Він був дуже міцним, фізично сильним футболістом, ,володів надзвичайно потужним ударом: «Як бив головою, то м’яч перелітав майже усе поле, по удару головою йому не було рівних», – згадує Володимир Курило.
Ще один представник династії збаразьких футболістів – Олег П’єх. Його батька Василя П’єха згадують як стрімкого, швидкісного нападника збаразької футбольної команди. У 1949 році збаразька команда «Урожай», у якій грав Василь, стала чемпіоном області серед команд фізкультурно-спортивних товариств «Урожай». УРСР У Чернігові збаражани грали у півфіналі на Кубок УРСР ФСТ «Урожай» з місцевою командою і перемогли її, і як переможці мали їхати на фінал у Крим, але через те, що у одного із збаразьких футболістів Володимира Іваськевича не було при собі документів, які б засвідчили його особу, перемогу збаражан зарахували чернігівській команді, а наша команда вибула із подальших змагань. А паспорта у Володимира не було через те, що хлопці з команди його «викрали» по дорозі до церкви, куди він щонеділі ходив із дружиною. Ще живі свідки того вікопомного матчу Петро Пташинський, Едуард Сонсядик, Роман Онукевич, Володимир Антонюк, які пам’ятають, як через таку формальність, здавалося, дрібничку, яка не має жодного стосунку до футболу, збаражан позбавили чесно здобутої перемоги та можливості грати у фіналі в Криму.
Футбольні гени батька передалися Олегу П’єху, який був півзахисником у збаразьких командах «Кристал», «Харчовик», «Електрон». Наразі пан Олег – футбольний арбітр збаразької районної федерації футболу та член церковного комітету церкви Христового Воскресіння у Збаражі.
Головний тренер команди «Електрон» Дмитро Бутор від імені організаторів пам’ятного ювілейного футбольного матчу з нагоди перемоги у 1977 році збаразької команди «Електрон» у Чемпіонаті області, завоюванні Кубка та Суперкубка Тернопільської області висловлює щиру подяку усім вболівальникам, спонсорам та меценатам, які доклалися до того, щоб це свято футболу відбулося у Збаражі: голові міської ради Роману Полікровському, голові районної ради Світлані Боднар, голові райдержадміністрації Анатолію Качці, голові Вишнівецької селищної ради (ОТГ) Володимиру Кравцю, депутату районної ради Роману Обізюку, голові районної федерації футболу Руслану Адамовичу, директору МКП «Збараж» Ігорю Богайчуку, фермеру із Черниховець Богдану Грегоращуку, директору «Квантора» Михайлу Гузьо, збаразьким підприємцям Петру Боднарчуку, Василю Габрику, Олегу Івасику.

Наталка ПАРОВА

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *