Збаражанка на своєму подвір’ї творить безперервне квіткодиво

Сипле снігодощик на поля зчорнілі.
Хитрувато дметься дивний вітерець.
Небо затулили хмари темно-сірі,
Тільки не сумує жвавий олівець…

У чиїх то руках, яка б не була пора року, він такий неспокійний? Звичайно, в руках людини, яка любить природу, розвела сад – квіткодиво, вважає, що сенс людського буття – лише в гармонії з природою, яку треба відчувати душею, а не лише спостерігати. «Для великої радості, – чула від неї, -– потрібно так мало: лише клаптик землі, людські руки та жива душа. Про все решту подбає природа».
О, вона любить її, особливо квіти. Вони – її улюблені супутники. Вони для неї – живі істоти. Здається, жінка чує їхні прохання рости не де-небудь, а там, де їм вільно дихається, аби не затіняли їх сусідки, аби сонечко усміхалося до них ранньої пори та не пригнічувало гарячим подихом опівдні. Або ж рости у тіні гілок і спивати вологу їз них, росяних. Жінка відчуває це своїм ніжним, співчутливим серцем. Бо хіба може воно бути байдужим у справжньої Квітникарки?!
Але ж про те, що вона пише чудові вірші про природу, і не тільки, мабуть, знає мало хто.
За те сад, облаштований її руками та руками чоловіка, бачать багато людей. Адже подвір’я видивляється на вулицю двома своїми боками, даючи можливість милуватися небаченою красою кожному, хто його минає. А охочих глянути на охайне подвір’я-сад вистачає, бо воно неподалік від базару – і чималий ряд машин вишиковується обабіч. Перехожі інколи навіть зупиняються – настільки зацікавлені небаченими композиціями, які вифантазовує господиня.
Як же не звернути уваги на квітковий жовто-блакитний прапор нашої країни, що так з любов’ю виплеканий з мініатюрних карликових жовтогарячих чорнобривців і голубої лобелії?.. Висіяти їх, виростити, висадити – теж філігранна робота. Однак, коли захоплюєшся улюбленою справою, то це для тебе не лише робота, а й насолода.
Мабуть, пора познайомити читачів з цим творчим роботящим подружжям збаражан – Галиною Василівною Бабій та її чоловіком Володимиром Никаноровичем. За плечима – постійна праця, необхідні життєві обов’язки як вдома, так і за кордоном. Збудували дім. Виростили чудових дітей – Юрія та Оксану. Вже й онуки є. Приємно стискається серце у матері, коли Юрій вітає її букетом чудових квітів (він також любить квіти, однак найбільше – в букетах), бо дочка далеченько…
Важко уявити, скільки зусиль доводиться докладати подружжю, аби протягом усіх пір року облаштовувати на своєму подвір’ї таку красу. Без умілих чоловічих рук ми не побачили б таких ажурних арок! А хіба легка робота для жінки – копати, викопувати, пересаджувати, обрізати, підживляти?.. В усьому Галина відчуває плече чоловіка і вельми вдячна йому.
У Збаражі люблять квіти. І своїх квітникарів немало, і приїжджих. Останні охоче відвідують наше місто, кажуть: «Тут не лише купують квіти, а й запитують, як вони називаються. А таке буває не всюди». Справді, не лише у магазинах, а й на місцевому ринку збаражани не оминають ті осередки краси – різнобарвні квіти. І чи не кожен третій повертається додому, несучи звідти дарунок природи, що впав у вічі. Однак зараз постала у календарі її Зимова Величність. Здається, хіба тепер варто вести мову про квіти?!
А ви завітайте до пані Галини, гляньте на її диво-сад і послухайте… Дітям розповідають казки про квіти, а господарка про них розповість дорослим. І це теж буде казково. Тож і серед зими на душі стане весняно. На вас посипляться знайомі і незнайомі назви, адже кущів, квітів у садку понад 220 видів!
Мовою про зиму розповідь лише починається:
– Гляньте, ось білий, а ось біло-зелений морозник. Він цвіте цілу зиму, аж до весни. Диво: синій пролісок зацвів!
А далі Галина веде нас у весну – ранню та пізню:
– Зачаровують різноманітні крокуси. Чи не тому так називаються, що наче крокують своїми обмерзлими тендітними ніжками по снігових галявинах… Уже стоять у них за спиною стрункі різнобарвні гіацинти. Біля них притулилися примулки. Зверхньо позирають тюльпани – королі весняного буйноцвіття. Їх більше тисячі. (До речі, все починалося із скляночки діточок тюльпанів, куплених на ринку. Галина з вдячністю згадує незнайомку). А нарциси заворожують спокоєм. Червоно-рожево-білі піони ваблять ніжним, солодким ароматом. Розбризкують дивні колорити обрієти, арабіси, шиловидні флокси. А розтріпані флокси котяться голубою хвилею вздовж усіх садових доріжок. Чи не небо опустилося на землю?! А незабудки-старожили, брунери доповнюють ту витончену голубінь, беручи в полон весь квітковий краєвид. Біля них туляться звичайні та махрові мускарі.
Захоплює дух, коли дивишся на жовтогарячі форзиції, дороннікуми. Калюжниця, фіалки, барвінок ніби взяли собі за звичай підкреслювати вигаптувану квітами українську символіку.
А чудо-дерева – рододендрони, дерева-чужинці, ще з осені готуються своїми бруньками до травневого дивовижного цвітіння. Не відстають у красі вейгели, дейції, жасмин, білий махровий бузок, пузироплідник, будлеї, керії.
Між весною та літом така нечітка межа: вона поволі стирається. Квітнуть лілейники. Розсилають незрівнянний аромат пахучі лілії. Вони дивують різновидами і багатобарв’ям. Так само, як іриси, якими цьогоріч так захопилися збаражани, можливо, тому, що, самі пряменькі, нагадують вишикуваних солдатиків з багатонаціональної армії. Та й вони підвладні королеві літа – троянді (Їх вирощено з пагінців власноруч).
Очі розбігаються, коли проходиш доріжками, вимощеними камінням, любовно дібраним паном Володимиром, поміж непомітні з дороги ряди квіткових композицій. Спіреї, астільби, аквілегії, дзвіночки, гвоздики, ехінацея, мʼята, меліса, валеріана, тимʼян… І, звичайно, герані, іберіси, аліссуми, чорнобривці, майори, космеї, ясколка.
Глядь – і ти уже ніби в полі: полум’яніють маки, синіють волошки, привітно кивають голівками соняшники. Ще мить – і ти у звичайному лісі серед ялин, сосен, модрин та берізок… Вертаєшся з лісу і боїшся ступити на зелений килимок, по якому чудернацька дюшинея розсипала червоні ягідки. Та переступити треба, бо ти не можеш не увійти у сад незвичайний, де ростуть хвойні дерева: туї, ялівці, туєвики, кипарисовики, самшит, вічнозелені кущики і магонія.
Тінь дерев не губить краси розкішних гортензій, струнких елегантних дельфініумів, не заглушує гомону жоржин. Та осінь, що владно господарює, з сумом поглядає на зелені кучеряві папороті, копитняк, хости, гейхери, квітучі бузульники і вербейники… Чи не забудуть її у пору панування зимових холодів? Аж ні, цьогоріч ніяк. Ще світять яскраві вогники хризантем, ешольції, нагідок та настурцій. Блимають синенькими оченятами осінні айстри. Пишається своїм віттям, густо вкритим помаранчевими ягідками, піроканта. І рожеві, фіолетові, біло-салатові шапки декоративної капусти, що милуватимуть око до тріскучих морозів, осінь дарує зимі у спадок,. Не бояться морозів молодило(кам’яна роза), різновидні очитки. Сад живий – він дихає різноманітними бересклетами, лавандою, живучками. У червоному намисті барбарис та калина.
Та на думці у господині не лише сад. Ця мила, привітна жінка на зиму опікує квіти у кімнатах. І вони віддячують їй, підбадьорюючи, підвищуючи життєвий тонус.
Сотнями назв квітів, кущів оперує Галина – і дивуєшся, звідки це у неї. Правда, у наші дні добрим порадником є Інтернет. Однак, коли починала задивлятися на квіти, допомагали люди. З вдячністю згадує Олександру Макарівну Пільтяй, яка звеселила її тоді ще малий квітничок нарцисами, маками, гортензією.
А нині у Галини Василівни як у досвідченого дизайнера просять поради не лише сусіди, любителі квітів рідного міста, а й області. Приїжджають помилуватися чудовими композиціями – витворами умілих рук – у різні пори року. Та що там казати… Тиждень, два – і вже нові квіточки підводять до нас свої усміхнені голівки. Безперервне цвітіння. Безперервне квіткодиво!

Олена РУТЕЦЬКА
м.Збараж

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *