Збаражанам час започаткувати власну традицію вшанування Героїв Небесної сотні

20 лютого, у четверту річницю масових розстрілів мирних мітингувальників на Майдані у Києві, коли прицільним вогнем із автоматів були вбиті юні збаражани Герої Небесної сотні Устим Голоднюк та Назарій Войтович, у Збаражі їхню світлу пам’ять краяни вшановували на центральному майдані міста, біля символічної стели загиблим героям-землякам з Небесної сотні та АТО.
Шістнадцять священиків різних конфесій спільно відслужили панахиду за упокій душ новітніх героїв. До підніжжя стели присутні на вшануванні поклали квіти і запалені лампадки. Крім священиків, до громади звернулася громадський активіст Марія Багрій, яка закликала збаражан і мешканців району долучатися до збору коштів на спорудження у Збаражі пам’ятника Героям Небесної сотні – Устиму та Назарію. Також організатори просили священиків повідомити про збір коштів на спорудження пам’ятника героям-землякам своїм парафіянам у церквах, де вони служать.
Загалом вшанування пам’яті Героїв Небесної сотні у Збаражі відбулося традиційно. Масовку заходу забезпечили студенти місцевого військового ліцею, школярі, представники державних установ. Були на вшануванні і ті збаражани, хто прийшов на майдан Івана Франка за покликом серця, але таких людей було небагато. Більшість мешканців міста проігнорували захід із вшанування. Випадкові перехожі запитували, що відбувається. Дізнавшись, кивали головою і…. спокійно йшли далі у своїх повсякденних справах. Лише одиниці зупинялися, щоб помолитися за невинні юні душі. Чого правди таїти, вшанування Героїв, які відбуваються, не сприяють пробудженню нації, з кожним роком вони стають формальнішими, позбавленими щирості та гостроти почуттів. Від цих заходів «для галочки» попахує радянським нафталіном, тому люди воліють вшановувати пам’ять героїв одноосібно або ж невеличкими гуртами однодумців. Для громади це не є добре, не кажучи вже про виховну патріотичну місію, яку переслідують ці заходи. Молодь на таких мітингах просто нудьгує, замість того, щоб співпереживати. Адже дорослі жодним чином не залучають їх до дійства, як правило, ліцеїсти та школярі виконують роль статистів для красивої картинки.
На цьогорічному вшануванні Героїв Небесної сотні після панахиди організатори не лише не передбачили жодних мистецьких заходів, але й ходи на цвинтар, де похований Герой Небесної сотні Устим Голоднюк. Більше того, жоден з громадських активістів, священиків чи представників влади не запропонували присутнім гуртом вшанувати пам’ять Героїв Небесної сотні у місцях їхнього вічного спочинку. Чи не доцільніше було провести вшанування саме на цвинтарі, де поруч із могилою Устима Голоднюка, на так званій «Алеї Героїв» поховані Січові стрільці Герої російсько-української війни – наші земляки – Тарас Михальський та Юрій Горайський. Чому б у такий скорботний день, день пам’яті не звершити молитву саме на місці поховань Героїв, які у різний час боролися за Україну і героїчно полягли у боротьбі за неї. Невже стояння на майдані біля імпровізованої стели торкнеться сердець більше, ніж на могилах Героїв, де не лише можна молитися, а й вшановувати загиблих спогадами побратимів, рідних, друзів, адже не кожне місто має такий пантеон Героїв. Чому збаражани не започатковують власну традицію вшанування у вигляді ходи, флешмобу тощо.
Скажімо, у Києві традиційно проходить мовчазна «Пелюсткова хода», – загиблих на Майдані кияни, їх рідні вшановують, встеляючи пелюстками квітів вулицю Інститутську, де чотири роки тому під час Революції Гідності загинуло найбільше протестувальників. У ті дні ця київська вулиця у середмісті столиці уся була залита кров’ю. На спомин про ці події і щоб віддати шану загиблим Героям, чиї душі, немов пелюстки троянд, кияни і гості міста проводять щорічну ходу у роковини масових розстрілів на майдані. Це священні місця для українців, але вочевидь не для влади.
У ці дні скорботи влада, яка досі попри обіцянки, не покарала вбивць, більше того, за словами рідних, адвокатів родин Героїв Небесної сотні, свідомо саботує розслідування, повинна не просто покладати квіти, а на колінах просити вибачення у рідних Героїв, у всіх українців, що боролися за краще життя на Майдані, яких калічили і вбивали за переконання і прагнення людської гідності. А нині у згорьованих батьків, які разом із смертю найдорожчих і найрідніших людей, хочуть вкрасти і пам’ять. Як тоді пояснити, що за проектом створення меморіалу пам’яті Героям Небесної сотні, який переміг у конкурсі, результати котрого оголосили напередодні, вулицю Інститутську очікує повне переображення. Історичну бруківку, залиту кров’ю Героїв Небесної сотні, заберуть.
Складається враження, що разом із доказами злочинів проти майданівців, які роками не розслідуються, влада намагається стерти усі спогади про загибель Героїв, щоб вони не ятрили їхнє сумління, щоб неможливо було встановити винуватців і притягнути їх до відповідальності. На Інститутській вже позрізали дерева – німих свідків розстрілів Небесної сотні, в стовбурах яких залишилися кулі і сліди від пострілів. Що далі?

Наталка ПАРОВА

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *