Картини юних київських художників про Майдан випромінюють світло

21 лютого у приміщенні Збаразького замку відкрилася унікальна виставка живопису, присвячена пам’яті Героїв Небесної сотні «Небесна сотня – це в очах вогонь», яка експонуватиметься у Збаражі до 20 березня. Унікальність виставки насамперед в тому, що усі роботи виконані найталановитішими дітьми України, які навчаються в єдиній в Україні державній художній середній школі імені Т. Г. Шевченка. На картинах-полотнах зображені найкривавіші події Революції Гідності, а на портретах, яких на виставці найбільше – осяяні зовнішнім і внутрішнім світлом, вогнем і сонцем, яке випромінюють їхні обличчя, постави, очі – дорослі чоловіки та зовсім юні хлопчаки, яким судилося стати Героями Небесного Воїнства.
Неймовірно, але попри страхітливі сюжети – зчорнілої і постарілої за один день матері, яка до кінця віку приречена оплакувати вбиту дитину, закатованого майданівця, чиє розпластане тіло лежить на бруківці в калюжі власної крові, помаранчево-червоні краєвиди палаючого революційного Майдану у клубах їдкого чорного диму та кіптяви, що, здається, назавжди в’їлася в одяг та обличчя героїв, які голіруч, з дерев’яними щитами біжать і замертво падають на Інститутській та Грушевського, попри увесь цей жах, який вдалося передати юним художникам на своїх полотнах, як не парадоксально, але виставка в цілому не справляє на глядача гнітюче враження. Навпаки, усі картини дійсно наповнені якимось незбагнненим внутрішнім життєстверджуючим світлом. Можливо, секрет цього феномену саме в авторах картин, адже їх малювали діти, обдаровані діти, чиє сприйняття світу надчутливе і надправдиве, щире, бо не замулене жодними умовностями і фальшю. Цей феномен помітили усі присутні. Були на відкритті і родичі Героїв Небесної сотні, зокрема батько Назарія Войтовича Юрій, батько Устима Голоднюка Володимир, а також мати Героя Небесної сотні Тараса Слободяна з Тернополя.

Представляти свої роботи до Збаража приїхало троє учнів школи – Туласі Дмуховська, Вікторія Сурмачевська та Назар Курочка.

Серед сімнадцятирічних дівчат високий чорнобровий красень Назар – єдиний киянин. Назару шістнадцять, його батько – журналіст, мати – вчитель української мови та літератури. Хист до малювання у Назара вочевидь від дядька, професійного художника-іконописця Романа Кислого, який розписував церкви у Львові, Трускавці, Коломиї, с. Хоружівці, а також у Румунії. Назар розповів, що на виставці експонується його робота, присвячена одному із найперших Героїв Небесної сотні Сергію Нігояну. Юного художника вразило, те, що вірменин був справжнім патріотом України, а особливо те, як він декламував вірші Тараса Шевченка. Під час Революції Гідності Назару було лише 12 років, тому він не був безпосереднім учасником тих історичних переломних подій на Майдані. – Нас не пускали зі школи у центр Києва, але ми слідкували за подіями, переглядаючи новини. Приходив на Майдан вже після Революції, бачив місця, де загинули майданівці, там досі відчувається дуже сильний патріотичний дух. Коли писав роботу(портрет Сергія Нігояна – авт.) відчував, що мною щось керує. Працював над тлом картини, намагався передати атмосферу палаючого Майдану, дим, людей в касках, – розповідає юнак. Назар цьогоріч закінчує школу, бачить себе в ролі графічного дизайнера, хоча про малювання, каже, не забуде.

Однокласниця Назара – тендітна шатенка у вишитій різнобарвними квітами сорочці Туласі Дмуховська із Носівки поблизу Ніжина Чернігівської області. Дівчина полюбляє малювати портрети, особливо олійними фарбами, хоча, як зізнається сама юна художниця, поки що їй не все вдається. Попри те, дівчина твердо вирішила стати художником, в якій сфері застосує свої здібності і талант, поки що не загадує. Туласі теж вперше на Збаражчині. У дівчини незвичне для українців індійське ім’я – Туласі, що на санскриті означає «найніжніша» і «незрівнянна». Таке оригінальне і незвичайне ім’я дівчині дали батьки, котрі цікавилися індійською культурою та філософією. Зокрема її батько, натхнений індуїзмом, практикував вегетеріанство, різноманітні духовні практики, медитації та голодування. До речі, Туласі теж вегетаріанка, за її словами, вона від народження не споживає м’яса.
На виставці Туласі презентувала аж три портрети Героїв Небесної сотні – Юрія Вербицького, В’ячеслава Ворони та нашого земляка, наймолодшого Героя Небесної сотні – Назара Войтовича. Найважче і найдовше, за словами художниці, працювала над портретом Назара. – Дуже довго малювала, не виходило, якісь сумні сірі кольори. Важко було насамперед психо-емоційно це все пережити. Перед написанням картини багато читала, переглядала відео з Майдану, фото Назара. Дивилася в очі Назара на фотографіях, зроблених ще за життя, де він такий усміхнений, окрилений, так було боляче. Ніяк не могла змиритися з тим болем. Та одного дня таки зібралася з духом і зрозуміла, що насправді він боровся і хотів, щоб ми жили в яскравій, щасливій країні, залитій сонцем. Портрет Назара Туласі завершила буквально напередодні виставки у Збаражі. Батько Героя Юрій Войтович подякував і обійняв юну художницю за те, що їй вдалося відчути, яким був Назар, і передати фарбами на картині не лише його фізіологічні риси, а й особистість. Першим Героєм Небесної сотні, якого вирішила намалювати Туласі кілька років тому, був портрет Юрія Вербицького, наступним – Вячеслава Ворони. – Вони усі герої. Пишучи їхні портрети, намагалася передати дух, емоції, хоча важко давалося все це осмислити і зобразити на полотні. У Вербицького погляд спрямований вгору, у світле майбутнє, а довкола нього пожарище.

17-річна Вікторія Сурмачевська із Ніжина малює відколи себе пам’ятає, хоча серед її рідних художників нема. Її хист до малювання та здібності помітила вчителька Ірина Лисенко, яка порадила дівчині вступити у Київську державну художню середню школу імені Т.Г.Шевченка. З восьмого класу Вікторія навчається тут. З дитинства дівчина найбільше полюбляє малювати саме портрети. Вікторія зізнається, що у неї є ціла колекція портретів рідних, на яких вона вчилася малювати. Колекція постійно збільшується. Дівчина любить переглядати ці роботи, написані в різний час, порівнюючи, як змінилася її техніка, майстерність. – У Ніжині є чималенька колекція маминих, татусевих, бабусиних портретів. Приїжджаючи додому на канікули, люблю їх передивлятися, порівнюю, наскільки змінився рівень малювання, відколи почала навчатися в художній школі у Києві. Звичайно, рівень майстерності почав стрімко зростати, бо завдяки навчанню в спеціалізованій художній школі в мене розвинувся окомір, краще навчилася підбирати відтінки фарб, формувати композицію. В портреті найголовніше – відчути душу людини, яку малюєш, зобразити погляд, бо в очах її суть, енергетика, – розповідає дівчина. На виставці було представлено три роботи Вікторії, теж написані під час навчання в художній школі. Це портрети героїв Небесної сотні Івана Городнюка, Володимира Шеремета і тернополянина Тараса Слободяна.
Художниця розповідає, що найважче було малювати саме портрет Тараса, який з усіх робіт був написаний найпізніше. – Портрет Тараса Слободяна було малювати найважче, бо я вже була старшою, і краще усвідомлювала, що роблю. Коли переглядала відео і фото, дуже вразив під час одного інтерв’ю з батьками Тараса їхній погляд, коли вони дивилися на портрет сина – у цьому погляді було стільки болю і скорботи… Коли писала портрет Тараса, вирішила, що тугу матері за сином і те, що я відчуваю, було б добре передати не лише через сам портрет, а й через фон картини, так з’явилися на портреті червоні маки, – розповіла дівчина. І дійсно, цю картину на виставці неможливо не помітити. Своє майбутнє Вікторія Сурмачевська хоче пов’язати із малюванням, хоче стати художником, бо запевняє, що не бачить себе в іншій професії. Цікавиться Вікторія комп’ютерною графікою, але малювати любить набагато більше. – Комп’ютерна графіка не передає ту енергетику, яку здатна передати фарба. Портрет, намальований фарбами, наче живий, і ти це відчуваєш, коли малюєш своїми руками, – переконана юна художниця.
За словами куратора виставки, менеджера проекту «Мистецька резиденція імені Назарія Войтовича» Людмили Нечай, коли вона дізналася, що учні цієї єдиної в Україні державної художньої школи створили цілу колекцію самобутніх робіт, портретів, присвячених Героям Небесної сотні, вони з командою однодумців, партнерів не могли не привезти цю виставку на Збаражчину, яка народила двох Героїв Небесної сотні – Устима Голоднюка і Назара Войтовича. У Травневому, рідному селі Назара, який мав неабиякий хист до малювання, навчався у вузі на дизайнера, вже чотири роки поспіль у день народження і день загибелі Героя проходить мистецький конкурс для обдарованої молоді, відомі художники проводять майстер-класи та художні пленери.
Більше року тому команда креативних творчих людей з усієї України і з-за кордону об’єдналися довкола спільної мети – створення у Травневому мистецької резиденції Назарія Войтовича. Активісти віднайшли у Травневому приміщення і вже здійснили у ньому частину будівельних та оздоблювальних робіт, більше того, там вже відбулися перші виставки. В ідеалі, за задумом активістів, мистецька резиденція має перетворитися не лише на виставковий центр, а й постійно діючу художню школу, у якій навчатимуться обдаровані діти з усієї України. Маститі художники, архітектори, скульптори проводитимуть майстер-класи та пленери. Дійсно, кращого увіковічнення пам’яті героїв важко уявити. Батько Назарія Войтовича, Юрій теж загорівсятацією ідеєю і всіляко підтримує і допомагає у її втіленні.
Людмила Нечай розповіла, що вони діють за тим принципом, за яким діяли хлопці на Майдані, усе роблять спільно. До їхньої команди постійно долучаються нові люди. Так спільними зусиллями розробили всеукраїнську програму для реалізації мистецької резиденції, збирали кошти на облаштування художньої майстерні у Травневому. Люди з усієї України і навіть з-за кордону перераховували кошти, вдалося зібрати 125 тисяч гривень. – Радіємо, що влада нарешті зрозуміла, що культура – потужне джерело змін. З культури народжуються бізнес-ідеї, завдяки культурі розвивається туристична привабливість регіону. Травневе і Збараж – то лише пілотний проект, – каже куратор виставки.
– Мистецтво – це те, на чому тримається нація. Не на політиці, не на економіці, а саме на мистецтві, на духовній культурі, – переконана голова Піклувальної ради державної художньої середньої школи імені Т. Г. Шевченка Валентина Гаркаленко. Вона розповіла, що коли вони нещодавно були в Німеччині, і спілкувалися з німецькими викладачами про навчання та виховання дітей, то з’ясувалося, що у них на першому місці стоїть культура, на другому – здоровий спосіб життя, а вже на третьому математика і всі інші предмети. Головне завдання – спільне для усіх – виховати насамперед людину, культурно і духовно розвинену особистість. Тому, за її словами, створення мистецької резиденції імені Назарія Войтовича у Травневому – величезна, неоціненна справа.
– У 2014 році, коли в Києві під час Революції Гідності відбувалися масові розстріли мирних протестувальників на Майдані, наші діти(учні художньої школи – авт.)дуже важко переживали це, плакали, замикалися в собі, важко було проводити навчальний процес, – зізналася пані Валентина. – Адже навчаються у нас не звичайні діти, а обдаровані, у них світосприйняття і світовідчуття надзвичайно загострене. Але з часом вони почали писати картини на тематику Революції Гідності. Щотри місяці відбувається художня рада, учні школи презентують свої роботи. І ми помітили, що все більше з’являється вогняних робіт, і з кожним роком їх стає все більше. Ми поставили собі за мету написати портрети усієї Небесної сотні. Безумовно з технічної точки зору ці роботи не є досконалими, але вони надзвичайно духовні, освітлені внутрішнім світлом. Я б дуже хотіла, щоб ці портрети Героїв Небесної сотні були у Верховній Раді. Щоб вони( депутати – авт.) бачили ці очі, і ніколи не забували, що саме український народ привів їх до влади і яку ціну за це заплачено, – вважає Валентина Гаркаленко.
– Це не просто портрети, погляньте, вони світяться із середини, – закликає присутніх викладачка спеціальних дисциплін, методист старшої школи державної художньої середньої школи імені т. Г. Г. Шевченка Наталя Вітковська. – Кожен, хто дивиться на них, думає – там одна правда, бо дитячі душі не вміють брехати. Ці картини малювали наші учні, коли їм було 13, 14,15 років. Це було нелегко не лише з точки зору психо-емоційної складової, а й важко з суто професійної, художньої. Адже це не просто портрети. Щоб вони вражали у самісіньку душу, дітям потрібно було передати не лише погляд і схожість героя, а й сформувати ідею картини, підібрати тло, щоб увіковічнити історичну миттєвість, застосувати інші художні засоби, спеціальні художні прийоми, наприклад, техніку епохи Відродження тощо, – розповідає Наталя Вітковська. Викладачка дякує батькам за те, що виховали таких світлих дітей, і просить батьків героїв, присутніх на виставці, оцінити роботи, особливо ті, на яких зображені їхні діти.
– Так, вдалося, – стверджує Юрій Войтович, – Назар зображений саме таким, яким він був на Майдані. На картині він увесь залитий сонцем, саме таким він був за життя. Я не міг його не пустити, хоча усі, і мати, і бабуся, казали йому не їхати. Він мені сказав: «Тату, а що я скажу через багато років, коли мене запитають діти, а де ти був, коли здобувалася Україна? Що ти мене не відпустив,»…
– Герої не вмирають доти, доки ми про них пам’ятаємо, а пам’ятатимемо ми їх завжди. Будуть народжуватися нові покоління, а про ваших дітей складатимуть легенди і пісні, – вважає Наталія Вітковська.
– Мене часто запитують, – розповідає батько Устима Голоднюка Володимир, – за що загинула Небесна сотня? Чи не даремні ці жертви? Ні, немарні. При останній зустрічі з Устимом, коли приїхав до Києва його забирати, бо розумів, наскільки там стає небезпечно, після довгих вмовлянь він мені сказав: «Тату, я звідси не поїду. Поїду я, поїдуть інші – і України не стане». – Вони дійсно відстояли Україну, а зараз хлопці на Сході відстоюють нас, завдяки їхній щоденній самопожертві ми можемо спокійно жити, ходити на роботу, святкувати дні народження, відпочивати. Ми мусимо змінити країну якомога швидше, ми їм усім дуже сильно завинили, – переконаний Володимир Голоднюк.
Роман Полікровський, міський голова Збаража:
– Це увіковічнення пам’яті героїв потрібне нам, як постійне нагадування усім і кожному: а що я зробив, що можу зробити для України. Герої зробили усе і навіть більше, вони віддали своє життя. Хлопці на Майдані були єдині, об’єднані однією метою вільної, сильної, незалежної України, яку збудувати маємо ми з вами. Нехай ці сторінки історії, трагічні сторінки, об’єднають усіх нас не довкола абстрактної України, а довкола того клаптика землі, де кожен з нас народився. Закликаю кожного з нас вкласти у розбудову країни, нації свою маленьку цеглинку. Хочу, щоб ця ідея об’єднання рухала нас вперед, змінювала нас і змінила світ навколо нас.
Юрій Войтович – батько наймолодшого Героя Небесної сотні Назарія Войтовича:
– Дивлюся на картину згорьованої матері, яка оплакує вбитого сина, і розумію, що це прообраз сучасної України. Після початку російсько-української війни тисячі батьків і матерів опинилися в такій ситуації, як наша сім’я після Майдану, половина України в такій ситуації. Так не має бути.

Наталка ПАРОВА

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *