Сім жінок у житті Кобзаря

Щорічно на початку березня Україна вшановує пам’ять Великого Українця. Минуло 204 роки з дня народження Тараса Григоровича Шевченка – великої особистості в історії України, художника, поета, фундатора української літератури. Будь який рядок із «Кобзаря» – це настанова від великого мислителя, це повчання від Батька, це біль та крик душі справжньої людини.
Традиційно, з нагоди відзначення Шевченківських днів, у Національному заповіднику «Замки Тернопілля» відбуваються культурно-масові заходи та відкриття виставок, приурочені Генію українського народу.
Так, у вівторок, 6 березня, у виставковій залі Збаразького замку відбулося відкриття виставки із фондів Національного заповідника «Замки Тернопілля» «І мене в сім’ї великій… Не забудьте пом’янути незлим тихим словом», на якій представлені портрети Тараса Шевченка відомих українських художників Василя Купецького, Тетяни Фокіної, Михайла Дирбавки, літографії Бориса Дроботюка, Петра Шпорчука «Причинна» (триптих за мотивами однойменного твору Т.Шевченка), погруддя Тараса Шевченка Тимка Олійника, скульптура Володимира Лупійчука «Борітеся – поборете…», вишитий «Заповіт», книги, присвячені творчості Кобзаря.
Колектив Національного заповідника «Замки Тернопілля» поєднує багаторічна плідна співпраця із Збаразьким районним комунальним будинком дитячої та юнацької творчості (директор Оксана Стельмащук ) та Збаразькою ЗОШ №2 ім. І.Я.Франка (директор Ганна Альохіна ), з якими ми провели вже багато цікавих та різнопланових заходів. Відкриття виставки продовжилося концертною програмою.
Учасники заходу мали можливість насолодитися піснями на вірші Тараса Шевченка у виконанні Вероніки Довгаль, Мирослави Горайської, Дарини Мацик та інших.
Декламуючи вірші великого митця, слухаючи пісні на слова Тараса Шевченка, присутні вкотре перегорнули сторінки його життєвого та творчого шляху, аби побачити багатогранність таланту українського поета. Поринули в чарівний світ поезії, у якій – теплота, ніжність і любов до України, до жінки, до матері, вболівання за долю народу, заклик до боротьби за свободу.
Кохання в житті Шевченка – чи не найболючіша сторінка його долі. Історія зберегла імена жінок, які полонили серце Тараса. Хто ж вони були, ті музи, які надихали поета, навіювали смуток, які любили його, яких любив він?
Загальновідомо, що пекуча мрія Кобзаря про дружину, дітей, про родинне щастя залишилася маревом, але він кохав, кохали і його. Кохав палко і не задля натхнення, а шукаючи жіночий ідеал.
Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до сусідської дівчини Оксани Коваленко. Їй присвячена поема «Мар’яна-черниця», а спогади про красуню Оксану поет вилив у вірші «Ми вкупочці колись росли».
«О добрий ангел! Молюсь і плачу перед тобою. Ти утвердила в мені віру в існування святих на землі». Ці рядки у листопаді 1843 року Шевченко адресує княжні Варварі Миколаївні Рєпніній. Їй було 35, коли вона познайомилася з 29-літнім Шевченком. Яготинська красуня, прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої поезії. Дворянка, спадкоємиця таких відомих родів, як Волконські, Розумовські, Шереметьєви, Рєпніни. З цього часу ім’я поета супроводжуватиме її до останніх днів життя. Вона написала повість свого життя і дала Тарасові подивитися. Поміж сторінками виразно читається освідчення в коханні. Її аристократична родина виключила можливість шлюбу колишнього кріпака із спадкоємицею роду Рєпніних-Волконських. У подальшому вона так і не вийшла заміж. Княжні Варварі Рєпніній Шевченко подарував дві картини та присвятив одну з кращих своїх поем – «Безталанна», що пізніше звалася «Тризна».
Перебуваючи в селі Мойсівці на бенкеті у Волховської, Шевченко познайомився із Ганною Закревською. Пізніше він написав портрети подружжя Закревських. Ці зустрічі переросли у кохання. Цілу низку віршів присвятив їй палкий поет.
Ці стосунки не мали майбутнього, але вони дуже вплинули на Тараса Шевченка. У нього з’являється бажання мати свій дім, свою родину, дружину. І це бажання, ця нестримна душевна потреба буде супроводжувати поета все життя.
Узимку 1854-1855 р. Шевченкові знов зблиснула зірка кохання. Це була дружина коменданта Новопетровської фортеці, матір трьох дітей – Агата Омелянівна Ускова, яка в далекому засланні змогла зрозуміти і всім серцем підтримати поета. На жаль, місцеві плітки порушили безпосередність їхніх взаємин, але й у наступні роки вони підтримували дружні стосунки.
У Нижньому Новгороді Тарас Шевченко знайомиться із вродливою актрисою Катериною Піуновою. В один із візитів Тарас Григорович попросив у її батьків руки, але їй було лише 15, а Шевченку – 44 роки. Батьки не погодились на цей шлюб.
Під час перебування в рідному селі 1843 року Тарас вподобав доньку отця Григорія Кошиця – Феодосію. Батько не дав свого благословення.
Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до наймички Ликери Полусмакової. Поет викупив її з кріпацтва, найняв вчителя. Але і їй не судилося стати Шевченковою долею.
Сім прекрасних жінок було у житті Шевченка та, на жаль, вони так і не подарували поетові великого щастя. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здавалось би, був приречений на успіх у жінок. Творчий і вразливий, Кобзар часто закохувався. І в нього закохувались. Та особисте життя великого українця так і не склалося.

Марія ВЕЛЬГІЙ,
науковий працівник НЗ «Замки Тернопілля»

.

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *