САМБІР – місто історії та духовності. Частина перша.

Три роки поспіль на парафії церкви Христового Воскресіння у Збаражі діє аматорський театр «Воскресіння», який у часі Великого посту презентує незвичайну театралізовану постановку – інсценізовану Хресну дорогу. За допомогою віршів, пісень, костюмів, майстерно створених образів, щирості почуттів і таланту, самодіяльні актори переносять глядачів у далекі біблійні часи, коли по землі ходила Божа Мати, апостоли, а Понтій Пилат, побоюючись бунту єврейського народу і потураючи Синедріону, засудив на смерть Ісуса, якого розіп’яли на хресті.
Інсценізована Хресна дорога настільки сподобалася людям, що збаражан запрошують з виступами в інші церкви міста, району та навіть в інші області. Скрізь самодіяльних акторів приймали гостинно, радісно і тепло. Традиційно, перший виступ відбувається у рідних стінах на парафії Христового Воскресіння. Цьогоріч актори-аматори на запрошення парафіян і настоятелів побували з виставою у церкві Святого Юрія у Збаражі, у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Великих Гаях біля Тернополя та у найбільшому соборі в Україні – церкві Покрови Пресвятої Богородиці у Самборі, що на Львівщині. До старовинного Самбора поїхали не випадково, оскільки, крім чудової архітектури, яка добре збереглася у центральній частині міста, численних церков, костелів, ратуші, тут зберігаються дві святині – Самбірська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці та мощі Святого Валентина, покровителя усіх закоханих. У Самборі дуже потужно розвинений «Пласт», який з’явився у місті в рік створення цієї організації. Наприкінці XVIII ст. у місті діяла масонська ложа. Десятки видатних особистостей народилися у цьому місті, зокрема Лесь Курбас, Микола Колесса, з Самбором тісно пов’язана доля таких постатей, як гетьман Запорізької Січі Петро Конашевич Сагайдачний, Юрій Кульчицький – герой Віденської битви, засновник першої в Європі кав’ярні та багато інших видатних людей.
Самбір зустрів нас вітряною погодою, де-не-де сонцем і потужними бризками від талого снігу і бурульок, які, неначе літня злива, щедро окроплювали перехожих на вузеньких вуличках Самбора, ніби хтось навмисно розбризкував воду на перехожих.
На будинках у Самборі скрізь старовинна ліпнина, яка, до речі, добре збереглася, проте історичні будинки обшарпані, з потрісканими стінами. Вигляд частини старовинних будівель, в яких розміщені держустанови та підприємства, спотворено через заміну автентичних дерев’яних вікон на сучасні білі пластикові, які виглядають вульгарно та недоречно у барокових і готичних віконних отворах, неначе білосніжні імплантанти в старечому роті.

Середньовічне містечко Самбір дуже нагадує Львів, ще й через близькість до Європи – до польського Перемишля звідси лише 27 кілометрів. Самбір лежить на лівому березі Дністра (через місто також протікає невелика річка Млинівка). І хоча перша писемна згадка про Самбір датується 1241 роком, коли татаро-монголи спалили місто, яке нині називають Старим Самбором, а вцілілі мешканці спустилися нижче по руслу Дністра і заснували нове місто Новий Самбір, археологічні розкопки свідчать про те, що люди тут жили ще з доісторичних часів. Самбір виник на місці давньоруського поселення Погонич, археологи тут знайшли римські монети IV ст., бронзові сокири, серп, браслети, виготовлені приблизно в IX—VIII ст. до н. е. З 1390 р. Погонич став Новим Самбором, а колишній Самбір — Старим Самбором, саме цього року місто отримало Магдебурське право. Про історію Самбора і його найвизначніші пам’ятки нам розказав екскурсовод, пластун, журналіст місцевої газети Юрій Леськів. Він повідомив, що існує з десяток трактувань етимології самої назви міста Самбір. Найпопулярніші із них дві. За першою, назву місто отримало від поєднання двох слів «Сам» і «бір», бо ще в давнину тут росли дрімучі непрохідні ліси. Інша версія – місто отримало свою назву від червоної лози, яка колись густо росла на берегах Дністра і мала назву «самбірка». Вироби із цього різновиду лози, а саме великодні кошики, і зараз є у кожній українській хаті.
Через своє географічне положення, Самбір здавна був оборонним містом-фортецею. Про це свідчать оборонні вали, які ще де-не-де збереглися. Навіть сьогодні можна побачити фортифікаційні укріплення на деяких житлових будинках: Цю особливість екскурсовод пояснює тим, що тут завжди жили заможні люди. За дозволом влади з оборонних валів побудовано чимало будинків у Самборі, зокрема і костели. На залишках валів у 1751 році побудовано костел святого Станіслава монастиря Бернардинів. Нині там концертний зал органної музики, в якому відбуваються мистецькі заходи, художні виставки, інструментальні концерти, а в час Великого Посту ще й виступи хорових колективів. Але звучання хору в костелі не є досконалим, бо архітектором він був спроектований саме для ідеального звучання музичних інструментів, а не для людського голосу. В костелі є орган, його придбали у Прибалтиці. Він дає неперевершене звучання. Будівля унікальна своїми акустичними якостями. Відлуння триває 6,5 секунди. Крім того, унікальність акустики в цьому костелі ще в тому, що архітектор, споруджуючи його, прорахував і те, що найкраще звучання в костелі тоді, коли в приміщенні повно людей. Час від часу польська громада звертається до міської ради, щоб їм повернули костел для використання його, як культової споруди. Ще в одній культовій споруді – єзуїтській колегії( XVIII ст.), яку закінчили багато видатних людей, наразі знаходиться училище культури. До слова, у Самборі дуже потужна римо-католицька громада, яка налічує більше 10 тисяч мешканців міста та околиць.

Найдавнішою пам’яткою, яка збереглася до сьогодні, є оборонний костел Іоанна Хрестителя 1530 року. Правда, від первісного костелу залишилася лише бічна внутрішня сторона, усе решта після численних руйнувань неодноразово відбудовувалося. Цікаво, що навіть за радянської влади, коли багато церков було позакривано і переобладнано під господарські споруди, цей костел був діючим. За часів Середньовіччя звідси починався останній шлях засуджених на смерть, сама страта відбувалася за містом біля Дністра. Була біля костелу Іоанна Хрестителя в давнину міська брама, яку називали «жовтою». Тут росли дерева, які мали жовтий цвіт, і під час дощів вода, яка текла вулицею, була забарвлена у жовтий колір.

Наталка ПАРОВА

(Далі буде)

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *