Зрусифікований Донбас український за духом

За кілька днів – Великдень, усі у передсвяткових клопотах, а у Штабі Національного спротиву Збаразького району кипить робота, збаразькі волонтери готуються до чергової поїздки на Схід, де були лише минулого місяця. «Народне слово» продовжує розповідь Володимира Голоднюка про те, що найбільше вразило і запам’яталося у цій поїздці.
– Коли були у розбомбленій Авдіївці, наші друзі показали нам одну багатоповерхівку, вона, як і більшість будинків тут, обшарпана і понівечена осколками від снарядів. Але на стіні цього будинку намальований великий мурал, на якому зображений портрет старенької вчительки української мови Марини Марченко, яка, не зважаючи на війну, досі викладає українську мову в місцевій школі, – розповів керівник Штабу. Мурал зробив австралійський художник Гвідо Ван Хелтен, щоб привернути увагу світової громадськості до війни в Україні, де щодня лунають вибухи мінометів. Жінці 73 роки, з них 52 роки вона навчає дітей української мови. На цьому будинку він намальований невипадково, саме біля нього під час ворожого обстрілу в 2014 році важко поранили чоловіка вчительки. Сам будинок розташований перед «зеленкою», впритул до сепаратистів, які за два дні, доки художник створював портрет вчительки, здійснили більше ста пострілів по українській території. Цей мурал став символом боротьби українців, доказом того, що зросійщений Донбас – український за своїм духом та історією, і саме завдяки таким людям, звичайній жінці, вчительці української літератури з Авдіївки Марині Марченко, Донбас – це Україна, і так буде завжди.
Як завжди, перебуваючи в околицях Авдіївки, збаражани відвідали підрозділ «Санти», якому передали станок під ДШК і різноманітні смаколики. Тут же на збаразьких волонтерів чекала зустріч із Віолетою Кіртоку, безстрашною журналісткою, яка регулярно їздить на фронт, пише про наших героїв для всеукраїнських ЗМІ. За словами дівчини: «А де ще такий унікальний матеріал для інтерв’ю назбираю, як не тут, на передовій?» Зустрілися із номінантом на звання Народний Герой України легендарним і відчайдушним добровольцем Тенгізом.
У березневу поїздку на Схід разом із батьками Героїв Небесної сотні Володимиром Голоднюком та Ігорем Костенком їздили волонтери Юрій Десятник та демобілізований боєць Мирослав Кость. Ще донедавна волонтери допомагали йому, відвідуючи на фронті, сьогодні, повернувшись до мирного життя, чоловік сам став волонтером.
Із Світлодарської дуги шлях збаразьких волонтерів проліг до Новолуганського. Там хлопцям із підрозділу «Донбас-Україна» вони передали маскувальні сітки, балаклави, флісові рукавиці, термобілизну, засоби гігієни.
– Поблизу Артемівська заїхали у гості до 17-ї танкової бригади і передали берці, бінокуляри, обмундирування, сухі супи, борщі від наших львівських друзів-волонтерів, з якими співпрацюємо не перший рік – «Hand-Мade по-львівськи для армії руками волонтерів». Також усюди, куди заїжджали під час березневої поїздки, пригощали наших воїнів тернопільськими яблуками від Гадза, який передав хлопцям на передову аж 25 ящиків вітамінної продукції. Традиційно заїхали у Гірник до наших добрих друзів із «СІМІС Евакуація 200». Їм доставили дві упаковки медичних рукавиць, два бінокуляри, яблука, випічку. Переночувавши у Гірнику, наступного дня виїхали у напрямку Широкиного, де на нас уже з нетерпінням очікували легендарні морські піхотинці із 36 бригади 503 батальйону, яким керує не менш легендарна особистість Народний герой України Вадим Сухаревський. – Саме він першим у цій російсько-українській війні відкрив вогонь на ураження. Легендарна людина, – розповідає Володимир Голоднюк. – Морпіхам привезли їхнє замовлення – один кілометр електричного кабелю високого перерізу для облаштування бойових позицій, 1200 мішків, 10 штук газових примусів, бінокуляр, сухі супи, борщі, балаклави, рукавиці, яблука, шкарпетки, засоби гігієни, і привіти від його бойових побратимів, – продовжує розповідь волонтер. А ще збаражани привезли мужнім захисникам спеціальне замовлення – шість гир та штангу. – Морпіхи – хлопці жваві й молоді, спорт у їхньому житті відіграє важливу роль, насамперед на війні допомагає підтримувати не лише фізичну форму, а й психічне здоров’я, – стверджує Володимир Голоднюк.
Збаражани наголошують, що їх радісно зустрічали у всіх підрозділах і навіть не сідають вечеряти, допоки вони не приїдуть. Таке щире відношення, як до рідних, це надзвичайно приємно, кажуть волонтери.

На Світлодарку хлопці просили привезти паракортові браслети. Вони зроблені із спеціальної надзвичайно міцної мотузки, яку на передовій використовують у якості кровоспинних джгутів. У разі нагальної потреби, браслет можна легко розплести і отримати необхідний матеріал, який може врятувати життя. Під час попередньої поїздки збаражани передали воїнам снайперський тепловізійний приціл, який, за словами вояків, дуже успішно знищує «орків». Його теперішній власник, український снайпер при зустрічі із збаразькими волотерами особисто їм подякував за цю оптику, яка значно полегшила його життя. Тут в гостях у друзів із 25 роти «Бойових тарганів» зустрілися із давнім другом Анатолієм Адамовським, який напередодні отримав найвищу державну нагороду, яку може солдат отримати в нашій країні – орден «За мужність» ІІІ ступеня. Такої високої нагороди Анатолій Адамовський удостоївся за подвиги у Дебальцевому. Приємною і несподіваною була зустріч на Світлодарці із бійцем Пашею, якому дивом вдалося залишитися живим після того, як КрАЗ, за кермом якого він перебував, підірвався на фугасі. Внаслідок потужного вибуху від автівки майже нічого не залишилося, а він отримав лише контузію та кілька поламаних ребер. – Кажу до нього: Паша, ляж у госпіталь, тобі підлікуватись треба. А він у відповідь: «Та от відремонтую автомобіль, вийдемо на ППД і тоді ляжу». От такі у нас вояки, – захоплено розповідає Володимир Голоднюк.
Повернувшись до Збаража, волонтери Штабу знову готуються до нової поїздки на фронт, бо добре знають, як на них чекають там наші захисники і сподіваються на допомогу, слова підтримки і усвідомлення того, що тут, на мирній Україні, про них пам’ятають, цінують їхню самопожертву заради цієї держави, заради щасливого життя кожного з нас. Бійцям на фронті потрібна не стільки фінансова, як моральна підтримка, стверджує Володимир Голоднюк. – Ви би бачили, як солдати радіють, здавалося, звичайним речам – дитячим малюнкам, листам, оберегам, домашнім смаколикам і просто звичайній дружній бесіді, – каже волонтер. – Щоразу, готуючись до нової поїздки на Схід, ми робимо непростий вибір, на що витратити зібрані кошти, і перевагу надаємо тим речам, яких не вистачає на фронті, насамперед високоточній оптиці. Тепловізори, тепловізійні приціли на передовій – на ціну золота, вони реально рятують людські життя.
Волонтери запевняють, що допомагатимуть війську доти, доки зможуть, і дуже вдячні усім збаражанам, підприємцям, аграріям, діаспорі, які ще пам’ятають, що в Україні йде війна, і всіляко допомагають волонтерам, переказуючи кошти, приносячи продукти тощо. Лише завдяки народній підтримці, постійним звітам у соцмережах за кожну витрачену гривню, збаражанам довіряють все більше людей і завдяки цій довірі та підтримці волонтерський штаб збільшує оберти допомоги бійцям і може закуповувати дороговартісну оптику. – Ще коли ми перебували в Авдіївці, один бізнесмен передав у Штаб 25 тисяч гривень для потреб українських воїнів. Це приємно, що нам довіряють. Таку довіру було непросто заслужити, за цим чотири роки наполегливої роботи, – стверджує Володимир Голоднюк. За кілька днів Великдень, а ми готуємося до нової поїздки, адже маємо нові замовлення від наших захисників. Завжди актуальні транспорт, тепловізори, тепловізійні приціли. Маємо замовлення від морпіхів на 2,5 кілометра електрокабелю великого перерізу для облаштування нових позицій, тому будемо вдячні кожному за будь-яку допомогу. Разом ми сила, і лише разом здолаємо ворога і здобудемо омріяну перемогу.
До речі, на час виходу цього номера «Народного слова» морпіхи вже отримали електрокабель. Збаразькі волонтери не лише його закупили, а й вже передали бійцям.

Наталка ПАРОВА

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *