Попри запальну вдачу «батя Антон» був справедливим і людяним керівником. До 90-річчя головного будівничого району Антона Дрібніцова

Час, історія роками відходять у минуле. Життя, на жаль, швидкоплинне. Кожен із нас йде своїм второваним шляхом, і по можливості прагне залишити за собою добрі справи. Саме до такої категорії людей впевнено можна віднести Антона Антоновича Дрібніцова, який народився у селі Гуменці Кам’янець-Подільського району тоді Кам’янець-Подільської області (тепер Хмельницька область). Він понад 15 років очолював багаточисельний трудовий колектив Збаразького райагробуду. Організацію поза очі ще називали колгоспом у місті, і воно так і було. Адже тут в основному працювали сільчани, яких щоранку, незважаючи на будь-яку погоду, довозили так звані автомобільні буди з лавковим перехрестям. Містян було набагато менше.
І всіх їх, як в тій народній приказці, на воротах  щоденно зустрічав невтомний багаторічний керівник – поза очі «батя Антон», твердий кам’янецький подолянин, одним словом «східняк». Він кожного знав в обличчя, оскільки на роботу приймав особисто. Цікавився, хто і звідки, яка сім’я, хто батьки, яке ведеться домогосподарство. Одним словом, директор був в курсі про кожного. Знав про кожного працівника не тільки позитивне, а навіть недобрі вчинки – хто скільки цупить громадського добра з будови, хто буянить. Про інших знав, хто добрий господар і фахівець.  До кожного він мав свій підхід і завжди тримав слово керівника. Як мовиться, дисципліну тримав залізну, цього вимагав не тільки від себе особисто, але й від бригадирів, майстрів і виконробів. Дуже не любив недбальства і халатності у роботі. Проте всі добре знали: Антонович, якщо і кричить або сердиться – то спересердя і тоді ліпше на очі не потрапляти, згадає всіх і вся. Але в цілому, це було лише для того, щоб справи йшли на лад, щоб всім в кінцевому результаті було краще. Після “відправи”, також знали – Дрібніцов скоро відійде від негативних емоцій, нікого не образить і не вижене нині чи завтра з роботи і надалі все увійде спокійно в робоче русло. Виробничі завдання і проблеми у будівельній галузі та особисті питання працівників у нього завжди стояли на перших місцях. За планові завдання і показники треба було відповідати перед обласним та районним керівництвом. На той час розгільдяйства і безгоподарності ніхто б не потерпів. Тому до дорученої справи керівник будівельної організації завжди ставився принципово і вимогливо.
З часом молодші керівники району зразу віднесли його до старшої, загартованої і перевіреної життям гвардії, якого ніщо не лякало і не дивувало. З ним завжди радилися, кликали на допомогу, як не як, а в агробудівців на ті часи було чимало різноманітної техніки, яка вкрай годилася для всіх напрямків виробництва, особливо будівельної галузі. До нього йшли з проханнями: просили різні матеріали, технічні засоби, іншу допомогу. Тут діяла чимала база – кругом складські приміщення, пилорами, столярний цех, цегельні і піскові заводи, цех з випалювання вапна, будматеріали. На повну діяв автомобільно-крановий і тракторний парк.
Антон Дрібніцов очолив районну будівельну організацію у 41 рік, маючи професію механіка, здобуту після закінчення Новоушицького технікуму механізації сільського господарства, до навчання у якому добирався пішки більше 15 кілометрів через лісові посадки. Радів тоді, коли попадався попутний кінний транспорт. Його вабила робота по інженерних спеціальностях, тому і спочатку працював в профтехосвіті, сільгосптехніці, автотранспортному підприємстві, управлінні сільського господарства.
Коли йому запропонували роботу в будівельній сфері, це не злякало. Не побоявся у середньому віці підвищувати свій фаховий рівень – закінчив Рівненський інститут водного господарства по спеціальності “будівництво” та Полтавський будівельний інститут.
– Людиною він був досить колоритною і своєрідною, – згадує колишній головний інженер райагробуду Зеновій Гураль. З ним співпрацювати було досить не просто. Характер гарячий і вибуховий, але швидко відходив без всякої агресії і злоби. До нас, інженерно-технічних працівників, ставився вимогливо. А до рядових працівників трішки по-батьківськи. Говорячи правдиво, людей праці поважав, але і вимагав. Райагробуд завжди був організацією для будівництва об’єктів сільськогосподарського призначення. На той час у районі ми будували чимало об’єктів. Однак на вимогу часу щороку доручалися більш відповідальніші завдання – спорудження будівель і споруд соціально-культурного призначення. Будували школи, дитячі садочки, будинки культури, клуби, житлові будинки. Майже третина таких будівель зведена агробудом за часів Дрібніцова. Зрештою, чого вимагало життя,- все це робилося нашим колективом для потреб і людей району. До сьогоднішнього дня стоять ці споруди та використовуються за призначенням. Про себе Антон Дрібніцов ніколи не дбав, жив в комунальних квартирах, власного транспорту не мав, був чесним управлінцем. Тепер таких, на жаль, досить мало.
У Стефанії Мних із села Опрілівці за плечима вже чимало прожитих літ, але про Антоновича говорить з теплотою у серці. – За нього я хату собі збудувала. Ми були тоді молодими і енергійними, багато чого не розуміли, але старалися. Пишалися, коли працею наших рук виростали грандіозні споруди. Директор про нас ніколи не забував, – були і премії, і квартири, і заохочення. Він також добре знав, що ми часом додому цупимо якусь дещицю з будови і для профілактики ганив, але не карав. Знав, що людям в господарці все пригодиться. А зарплата в ті часи була невеликою, тому якось давали собі раду. А коли з нас в агробуді хтось будувався, виписував по пільгах – як працівникам, все необхідне для цих потреб і надавав транспорт, трактори, кран. Тепер я добре розумію, як це було важливо для нас, робітників. На жаль, дуже мало прожив, у засвіти пішов на 62-му  році.
Хотілося б згадати ще одну сторінку його життя, якою він ніколи не хвалився. Антон Дрібніцов дуже любив займатися спортом, особливо легкою атлетикою – бігом на середні дистанції. Він перший представник нашого району, який був чемпіоном та призером спортивних змагань колишнього Радянського Союзу та України по спортивному товариству “Урожай” та “Колгоспник” у період кінця 40-их та початку 50-их років минулого сторіччя.
Більше двох з половиною десятків років, як немає з нами головного будівничого району – Антона Антоновича Дрібніцова. Його життєву дорогу продовжують близькі і рідні. Син Олег нині очолює управління економіки та агропромислового розвитку райдержадміністрації. Старша онука Оленка працює у правоохоронних органах Києва, середня – Катя – психологом в системі освіти району, а внук Антон, названий в честь дідуся, незабаром стане лікарем-хірургом.
Земні справи творять люди, – а серед них колись був керівник Збаразького агробуду Антон Дрібніцов. Давайте щиро згадаймо цю особистість, бо коли не будемо пам’ятати минулого, то не будемо знати історію нашою краю.

Зеновій ВИСОЦЬКИЙ,
Член Національної спілки журналістів України

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *