У Великому Кунинці встановили п’ятиметровий дубовий хрест сотнику УПА «Соколу»

У неділю, 20 травня, за участю чотирьох священиків – настоятеля храму Різдва Пресвятої Богородиці о. Ігора Мороза, о. Романа Мороза, о. Віталія Бодащука з Великого Кунинця та настоятеля церкви Святого Христового Вознесіння о. Василя Дідика з Вишнівця, відбулося урочисте освячення хреста та чин панахиди за повстанським ватажком Миколою Кутранем «Соколом», який тут загинув 1 грудня 1948 року, та іншими загиблими земляками-повстанцями. Їх поіменно згадали священики, звершуючи поминальну молитву. Після цього пам’ять легендарного повстанця земляки вшановували патріотичними піснями, історичними довідками, спогадами односельців та краєзнавців. Про життя і боротьбу «Сокола» розповіли Любов Цалик та представник ГО «Меморіал Південна Волинь» Анатолій Соболевський. Символічно, що цей пам’ятний захід відбувався саме напередодні Дня Героїв, у день, коли наш народ вшановує жертв більшовицьких та сталінських режимів, а також усіх тих, хто чинив йому опір – словом і ділом, зі зброєю виборюючи право на існування української нації та самостійної та незалежної української держави.
Як розповів сільський голова Великого Кунинця Василь Кошак, ініціатором вшанування пам’яті сотника «Сокола» була сільська громада. Він подякував односельцям та тим, хто допоміг у споруджені та облаштуванні пам’ятного знака. Так Вишнівецьке лісництво надало деревину дуба для хреста, Микола Мороз допоміг фінасово, а учасник АТО з Лановець, пан Валерій виготовив гранітну дошку.
До Кунинця вшанувати безстрашного сотника приїхало чимало гостей – хор районної управи Братства ОУН-УПА зі Збаража, кременецькі та шумські пластуни, молоді націоналісти з обласної громадської організації «Тризуб» ім. Степана Бандери, історики, краєзнавці, голови райрад з Кременця, Лановець, Шумська, Збаража. Та найчисельнішою була делегація із Снігурівки – рідного села «Сокола», яка до Кунинця приїхала шкільним автобусом на чолі із сільським головою Аркадієм Сеником, директором школи Володимиром Шандруком, учнями та вчителями. Усі, і дорослі, і діти, були одягнені у вишиванки. Серед них членкиня обласної організації «Меморіал», краєзнавець, автор трьох книжок про село Чайчинці, Ришківці та збірки духовної поезії – Любов Цалик. Жінка багато розповіла про земляка – сотника «Сокола», якого у її родині знали особисто, разом із побратимами він був у її мами на весіллі і зробив молодятам дуже цінний подарунок.
Поважали односельці Миколу Кутраня і за його людські якості, за те, що не проливав намарно кров, і де це було можливо, вирішував питання мирно. – У той час у нас у селі жила одна язиката жінка, одного разу у неї виник конфлікт з односельчанкою, яка допомагала повстанцям. Ніхто вже достеменно не пам’ятає, через що жінки посварилися, але ця сварлива і нерозумна жінка почала обзивати суперницю «бандерівкою», що загрожувало розсекречуванням зв’язкової, якби ця інформація дійшла до сексотів. Люди досі згадують, як сотник «Сокіл» з гумором провчив чорнороту жінку. Він не бив її, не сварив, а просто вхопив жінку за носа(ніс у неї дійсно був довгий і масивний) і вивів з хати на вулицю. Присоромлена сільська пліткарка більше жодним словом не обмовилася про зв’язкову, що врятувало ту від переслідування енкаведистів. Тим самим конфлікт між жінками був вичерпаний, – розповіла невигадану історію про дипломатичний хист сотника «Сокола» Любов Цалик.
Микола Кутрань народився у 1922 році в селі Снігурівка тодішнього Вишнівецького району в родині сільського коваля. У Миколи була сестра Ірина та брати Іван та Яків. Наймолодший брат Яків теж став повстанцем і загинув у бою з більшовиками на березі Горині у 1946 році. Батьків повстанців кагебісти вивезли до Сибіру. Микола навчався у народній школі у Вишнівці, закінчив сім класів. Далі продовжує навчання в українській гімназії у Кременці, де закінчує чотири класи. З приходом більшовиків гімназію перетворюють у середню школу, де він навчається до німецької окупації. З приходом німців поступає у Рівне на учительські курси, які успішно закінчує. У 1943-му році під час окупації нашого краю німцями повертається до рідного села, де більше року з побратимами вчителює у школі, безкоштовно навчаючи дітей. Варто наголосити, що німці не перешкоджали навчанню.
В 1942-1943 році він стає членом ОУН, його призначають політреферентом у криївку. Під час німецької окупації повстанці підривали мости, організовували різномантні деверсії, адже фашисти теж відзначилися жорстокістю на Волині, спаливши села Молотків, Стіжок, Малий Кунинець. Коли німецького окупанта змінив радянський, Микола Кутрань «Сокіл» отримує завдання від районового провідника на Вишнівеччині створити сотню для боротьби із більшовиками. За короткий час він зорганізував теренову сотню, в якій було 120 -140 бійців, з якими почав рейдувати по Вишнівеччині. Неодноразово «Сокіл» із своєю сотнею брали участь у боях з більшовиками, з яких завжди виходили переможцями. У 1946 році «Сокіл» стає районовим провідником на Вишнівеччині, у його підпорядкуванні опиняється 50 сіл. З метою конспірації Микола Кутрань отримує нове псевдо «Азарт». На цей час завдяки спритності сотні «Сокола» в районі були роззброєні усі «стрибки» («істрєбітельні батальйони). На цьому посту працює аж до липня 1948 р. В липні переходить на посаду міжрайонного керівника ОУН і постійно переміщається по населених пунктах північної частини Тернопільської області.
Сотня «Сокола» брала участь і в найбільшому бою на Тернопільщині між УПА та більшовицькою армією. Цей бій відбувався під Панасівкою 27 листопада 1944 року. Разом із «Соколом» у ньому брали участь підрозділи ще двох волинян із с. Борсуки – «Морозенка» та «Меча»(Панас Трачук). «Морозенко» і «Меч» у цьому бою загинули, а «Соколу» разом із своїми бійцями вдалося прорватися із ворожого оточення і відірватися від переслідування. У бій із повстанцями більшовики кинули регулярні військові частини та танки. За словами Любові Цалик, серед документів так званого Озернянського архіву виявили опис Панасівського бою, написаний власноручно «Соколом», а також поезію сотника.
Загинув «Сокіл» 1 грудня 1948 року на хуторі «Червона» біля Великого Кунинця. Разом із трьома побратимами він заночував у хаті Марії Базан, де була криївка. О восьмій годині ранку за доносом місцевих сексотів на подвір’я зайшли оперуповноважений РВ/МДБ Паращук з п’ятьма большевиками-екаведистами. На подвір’ї перебувала донька Марії на псевдо «Анна», вона побігла до хати, щоб попередити повстанців. Не встигла дівчина доладу розповісти, як на порозі з’явився енкаведист, повстанці, довго не роздумуючи, відкривають вогонь, ранять непроханого гостя, а самі вискакують через вікна і відстрілюючись, відступають у різні напрямки. Під час відступу у «Сокола» автомат вийшов з ладу, енкаведисти скористалися цим і відкрили по ньому вогонь із автоматів та кулеметів. Ворожі кулі поранили Миколу Кутраня в обидві ноги. Розуміючи, що він не зможе втекти від катів, «Сокіл» робить ще кілька пострілів із власного пістолета, а останню кулю залишає для себе, щоб живим не потрапити у руки ворогам. Його тіло забрали у райвіділок міліції у Вишнівець, виставили для упізнання під Вишнівецьким костелом, а місце поховання досі точно невідоме. Старожили кажуть, що він може бути похований в ярах, поблизу нинішнього Старовишнівецького цвинтаря, де страчували євреїв.
– Лановецька земля багата героями, – розповідає перший заступник Лановецької РДА Олександр Батожний. – Минулого року були на Шумщині, де на місці загибелі вшановували зв’язкову УПА Віру Сінкевич, нині ми у Великому Кунинці, щоб вшанувати сотника «Сокола».
– Ми приїхали вшанувати земляка, виходця з Лановеччини Миколу Кутраня, який більше року під час окупації німцями Волині у 1943 році працював вчителем у Снігурівській школі, безкоштовно навчаючи дітей, – розповів директор Снігурівської ЗОШ І-ІІІ ст. Володимир Шандрук.
– Ми дуже пишаємося нашим земляком-героєм, – долучається до розмови сільський голова Снігурівки Аркадій Сеник.
У рідній Снігурівці(колишнього Вишнівецького, а нині Лановецького району) про сотника знає кожен. Хоча минуло стільки років, а односельці досі згадують його з теплотою та трепетом у серці. У когось він був свідком на весіллі, когось навчав у школі, хтось його переховував у криївках, хтось був таємно закоханий, бо Микола Кутрань був не лише надзвичайно харизматичною особистістю, а й красенем – високим, міцної статури, широкоплечим, з правильними, наче вирізьбленими з бронзи рисами обличчя, на додачу із вродженою інтелігентністю, неабиякими організаторськими та вольовими якостями. Про нього ще за життя односельці переповідали легенди. Не одна дівчина та молодиця марила ним ночами. З уст в уста старше покоління снігурівчан переказує своїм дітям та внукам розповіді про легендарного земляка, який очолив сотню УПА 22-річним юнаком, а загинув у 26.
З центру села, від церкви Пресвятої Богородиці (УПЦ КП) дві сотні людей колоною на чолі із духовенством та хоругвами, під спів патріотичних пісень у виконанні церковного хору рушили до місця загибелі сотника «Сокола», де напередодні громада Великого Кунинця встановила пам’ятний хрест герою. На чолі колони, одразу за хоругвами, в оточенні почесної варти членів ГО «Тризуб» ім. Степана Бандери, під червоно-чорними прапорами, в українському строї йшли двоє школярів із Снігурівки, несучи в руках фотографії та портрет сотника «Сокола». Як розповів голова обласного осередку ГО «Тризуб» ім. Степана Бандери друг «Гопак», до Великого Кунинця, щоб вшанувати сотника «Сокола», приїхало з десяток молодих націоналістів. Крім вшанування героя-націоналіста, чиє життя і смерть для них є прикладом боротьби і служіння нації, сьогоднішня їхня місія тут – почесна варта. Вшановували героя-повстанця на місці його загибелі через те, що достеменно невідомо, де енкаведисти закопали його тіло. Місцеві історики-краєзнавці вважають, що найвірогідніше останки «Сокола» більшовики прикопали разом із іншими замордованими патріотами в одному із ярів біля старого польського цвинтаря, що у Вишнівці.
За роки червоного терору більшовики добре навчилися приховувати сліди своїх страшних злочинів, щоб ніхто і ніколи не здогадався про місця та масштаби масових розстрілів та вбивств мирного населення і борців з окупаційним режимом. Радянський окупант боявся «героїзації бандерівців», тому тіла закатованих та вбитих героїв знищували і ховали так, щоб їх неможливо було віднайти та перепоховати – кидали у кар’єри, криниці, штольні, спалювали, засипали негашеним вапном, закопували у ярах та лісах. Так вони зачищали не лише сліди злочинної діяльності, але й нашу історичну пам’ять. Тому лише слів пошани та вдячності достойні волиняни, мешканці патріотичного Великого Кунинця, які не лише одні із перших в районі обрали українську церкву, а й відродили історичну пам’ять про справжніх героїв, зокрема про сотника «Сокола» Миколу Кутраня, який впродовж багатьох років разом із своєю сотнею наводив жах на енкаведистів на Вишнівеччині.

Наталка ПАРОВА

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *