Золото Соломії

Розв’язати складну задачу, написати твір, заспівати чи щось намалювати, зробити наукові дослідження і цікаво розповісти про них молодшим школярам, зорганізувати патріотичний захід – усе під силу нашій юній землячці Соломії Павлишин – цьогорічній випускниці Збаразької ЗОШ №2. Кожен предмет шкільної програми дається дівчині легко і викликає в неї цікавість та бажання знати його досконало. Така всебічна обдарованість плюс надзвичайна працьовитість зустрічаються в одній людині не часто. Вона без вагань бере участь в олімпіадах з будь-якого предмету незважаючи чи то математика, інформатика чи українська мова і література, економіка чи географія, астрономія, англійська чи трудове навчання. Словом, дитина напрочуд унікальна. Лише за цей навчальний рік вона зібрала урожай з 24 грамот за призові місця у конкурсах від районного до Всеукраїнського рівнів. А частина з цих здобутків була винагороджена преміями міської ради, які в сумі становили понад п’ять тисяч гривень. Тобто невтомна учениця стала не лише гордістю школи, батьків та друзів, а й усього міста. – Наша Соломія, – переконана класний керівник Соломії Наталія Багрій, – має не лише дуже широкий кругозір, знання її глибокі. Жодної теми вона не вивчає поверхово. Якщо інші діти стараються обмежитись наукою чи якимось одним обраним напрямком, то у Соломії немає пріоритетів. Вона перша і в навчанні, і в шкільних справах, жодна з яких не обходиться без її участі. Тобто вона вміє себе так організувати, щоб встигнути зробити все, що їй подобається. А захоплень у неї немало.
– Така шалена пристрасть до науки ,- зізнається дівчина, – виникла у мене ще у першому класі, коли побачила, як випускникам вручали медалі. Я пам’ятаю, як сказала мамі: «І я хочу таку». Протягом усіх років ця медаль буквально стояла у мене перед очима. От і працювала, щоб досягти заповітної цілі. З роками почала відкривати для себе красу кожного предмета, який вивчали у школі. Не було жодного, який би давався мені важко. Чим більше заглиблюєшся у тему, тим більше виникає бажання працювати над нею ще і ще. Починаючи із сьомого класу, почала брати участь майже у всіх шкільних олімпіадах, в Малій Академії Наук. А в дев’ятому у мене в атестаті були всі 12-ки. Урокам приділяла так багато часу, засиджувалася допізна, що мама уже почала тривожитись за моє здоров’я, наганяла мене до ліжка, переживала, щоб я не перевтомилася. Але праця дала результат, у старших класах пам’ять настільки розвинулася, що для опрацювання теми мені потрібно було уже набагато менше часу, ніж раніше. До того ж я зрозуміла, що зациклюватись на книжках не варто, треба виходити у світ, спілкуватись та цікаво проводити час з однолітками. У 10-11 класах уже довелось виконувати обов’язки старости класу. Старалась так організувати свій час, щоб встигнути усе, розписувала свій графік погодинно. Тож уже не було проблем, коли вступила в патріотичну організацію «Сокіл», де знайшла цікавих приятелів, справу до душі. Ми проводимо акції, марші, табори. Надихає мене на справи депутат обласної ради Богдан Бутковський. Саме він став для мене прикладом того, яким повинен бути лідер. Загалом я вважаю, що мені пощастило з усіма, хто мав на мене вплив. У мене були ідеальні вчителі. На жаль, не всі цим можуть похвалитись. У мене є гарні друзі, однодумці. А найбільше я вдячна батькам, які завжди мене підтримують і довіряють. Вони прості люди. Мама трудиться на заводі, тато – водій. Обоє для нас із сестричкою є яскравим прикладом неабиякої працелюбності. Проте особливих вимог вони ніколи до мене не ставили. Навпаки, завжди оберігали, переживали за моє здоров’я. Навчили ставитись до нього бережливо. Бо про здоров’я забувати не можна ніколи.
– Соломія Павлишин, – додає заступник директора школи №2 з навчально-виховної роботи, керівник секції української літератури Збаразької філії обласної МАН Наталія Стасюк, – не лише бере все найкраще у своїх наставників, а сама уже вміє надихнути на працю молодших школярів. Вона –природжений оратор. Коли розповідала про свою наукову працю, за яку отримала друге місце на Всеукраїнському етапі, то діти щиро захотіли продовжити її дослідження. Дівчинка, відвідуючи секцію української літератури Збаразької філії Малої Академії Наук, працювала над темою з фольклористики «Весільні обрядодії, атрибути і символи лемків Збаражчини» ще з 10 класу. Її родичка Стефанія Павлишин була переселена з Лемківщини, тому ця тема дуже зацікавила Соломію. Вона зробила надзвичайно велику роботу, відвідала десяток сіл району, музей лемківської культури у Монастириськах, опитала більше десятка переселенців і таку ж кількість їхніх нащадків, серед яких і наш директор школи Ганна Йосипівна Альохіна. Усі ці люди, зокрема колишня голова районної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Надія Данилевич, надали Соломії дуже цінну інформацію, книги, навіть елементи народного вбрання. У цьому строї Соломія захищала свою роботу у Києві перед солідним журі. Особливо воно було вражене виконанням лемківської пісні «Там в горах Карпатах», яку Соломія за допомогою музичного керівника вивчила буквально за місяць, не маючи ні музичної освіти, ні досвіду виконання пісенних творів. Але для неї, як уже ми пересвідчились, немає нічого неможливого. Якщо треба, то треба, – каже дівчина і робить усе на відмінно. Окрім даної роботи, здібна учениця також отримала перемогу на обласному етапі конкурсу робіт учнів Малої Академії у секції «Біологія». Праця стосувалася раціонального природокористування. Але оскільки потрібно було обрати лише одну для участі у Всеукраїнському етапі, то Соломія віддала перевагу фольклористиці.
– Це дуже цікава і об’ємна тема, – додає Соломія, – її можна ще багато розвивати. Я думаю? що у мене знайдуться послідовники, і продовжать дослідження,розпочаті мною.
На даному етапі, коли «золото» уже практично в руках у дівчини і збулась мрія, що поселилася у дитячому серці 11 років тому, Соломійка ставить нові завдання.
– Я вважаю, – каже юначка, – що на багато років наперед загадувати не варто. Спершу потрібно здобути гарну освіту до душі, а там уже з іншої вершини буде видніше, що робити далі. Сподіваюсь, що мої знання та праця будуть потрібні Україні, і не доведеться нікуди їхати. Нам, молодим, варто думати над тим, щоб так і було, щоб своїми руками і розумом змінювати тут усе на краще.
Ось така, без перебільшення, золота молодь росте у Збаражі. А кажуть, що Україна не має майбутнього. Мабуть, циніки не знайомі з Соломією і такими, як вона. А їх – прекрасних розумних освічених і активних дівчат та хлопців є немало. Це точно.

Ірина СИСКО

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *