Святий Амфілохій Почаївський – покровитель в’язнів сталінських концтаборів, православний душпастир воїнів УПА

На прикладі отця Амфілохія, українського святого із Малої Іловиці, що на Шумщині, можемо спостерігати цікаву тенденцію привласнення чужої культури, традицій, історії, видатних особистостей, якою московська церква і влада послуговується впродовж усієї своєї недовгої історії. У випадку із о.Амфілохієм, московська церква традиційно привласнила, крім більшості храмів в Україні, ще найпопулярніших українських святих. «Народне слово» продовжує розвінчувати нав’язані нам чужинцями міфи. Сьогодні пропонуємо нашим читачам розповідь про українського святого Амфілохія Почаївського та про вшанування преподобного старця у його рідному селі Малій Іловиці, де збудовано монастир та церкву на його честь. Про це розповів учасник вшанування, єдиний на Збаражчині священик-волонтер , настоятель храму Преображення Господнього, що на Залужжі, отець Михайло Найко.

«Є нація українська і повинна бути держава українська», – пророчо говорив о. Амфілохій. Щоб привласнити українського святого, московська церковна влада не погребувала переписати його біографію і пробачила о. Амфілохію усі «гріхи» – і те, що він був пострижений і висвячений не московською церквою, а Польською(українською автокефальною), і те, що підтримував воїнів ненависної їм армії УПА, і те, що доставляв їм чимало клопотів своїм способом життя, вказуючи істинний шлях служіння Богу та людям. За це в Лаврі завжди дошкуляли йому, сторонились, намагались якнайшвидше здихатись його з монастиря. Зрештою, було навіть вказано не допускати старця навіть близько до Лаврських воріт, а хто побачить його – гнати геть. За час свого земного життя святий зазнав чимало терпінь та страждань від безбожницької влади, деяких ченців з Лаврської братії та тих людей, котрі намагались використати наближеність до преподобного для своїх корисливих цілей та особистих інтересів. Та силою Божою, старець усе перетерпів і в своїй скромності досягнув особливої святості та чистоти. Преподобний твердо вірив у торжество Христової віри у рідній Україні: «Мене тут не буде, але на цьому місці буде храм та монастир». А це було можливим лише при падінні комуністичного режиму, що передбачив Старець.
В часі другої окупації Польщею західноукраїнських та білоруських земель всі православні церкви на Волині підпорядковувались Польській церкві. Богослужіння на Волині, в тому числі і на Вишнівеччині, як правило, проводились українською мовою. Вселенський Константинопольський Патріарх надав Томос про автокефалію Польській, тобто українсько-білоруській церкві. До речі, на противагу автокефальній (українсько-білоруській) церкві, саме під час німецької окупації Москва створила на українських землях свою автономну церкву. Дивним видається те, що німці часто переслідували автокефальну(українсько-білоруську) церкву, але досить прихильно ставились до автономної церкви, що підпорядковувалася Москві, яка воювала з Німеччиною. Лише після радянської окупації цих земель автокефальна церква була ліквідована і храми передані московській церкві.
13 липня 2011 року, незважаючи на величезний спротив Московського патріархату, в с. Мала Іловиця, як і передрік 40 років тому преподобний Амфілохій, було освячено хрест під будову храму та монастиря. Нині розбудовою монастиря на честь преподобного Амфілохія займається о. Митрофан. Він повернувся на рідну землю після багаторічного служіння на святому Афоні, перенісши на волинську землю часточку духу благодаті Св. Гори та Покрову Пресвятої Богородиці
12 травня 2018 року у храмі на честь преподобного Амфілохія в його рідному селі Мала Іловиця було відзначено чергову річницю зачислення преподобного Амфілохія Почаївського до лику святих. Вшанувати пам’ять великого сподвижника православ’я в українській землі прибули численні паломники, які в спільній молитві прославляли преподобного, просили його заступництва й духовної опіки. Серед них чимало збаражан, які традиційно в цей день приїздять на це святе місце для вшанування преподобного.
Того дня Святкову Літургію звершили архієпископ Тернопільський та Кременецький Нестор в співслужінні з єпископом Тернопільсько-Теребовлянським Павлом, за участю численного духовенства з Тернопільщини, Хмельниччини, Волині, Львівщини та Івано-Франківщини. Під час Богослужіння чимало вірян приступили до таїнства Сповіді та Причастя Святого Тіла та Крові Господніх. Усі бажаючі могли прикластися і до ікони преподобного Амфілохія Почаївського. Цю ікону з часточкою мощей преподобного колись подарував монастирю владика Павло. Серед паломників були і військовики 44-ї окремої артилерійської бригади із своїм духовим оркестром. Військові в Малу Іловицю приїхали невипадково, адже преподобний Амфілохій вважається покровителем капеланів, всіх священиків, які духовно опікуються бійцями українського війська. Святий і нині духовно укріпляє та допомагає їм у боротьбі з московськими окупантами. Поруч з Малою Іловицею знаходиться ще одна національно-патріотична святиня – Штаб та цвинтар УПА в Антонівцях, з якими так тісно переплелась доля преподобного Амфілохія.
Під час Служби було звершено рукоположення іподиякона Віктора Урбанського в диякони. А завершилось Богослужіння водосвятним молебнем, окропленням усіх свяченою водою, помазанням освяченим єлеєм та многоліттям у виконанні хору с. Кути Кременецького району. Після цього волонтери Шумського відділення ГО «Схід і Захід єдині» щедро частували паломників грибною юшкою та різноманітними смачними кашами.
Радісні і щасливі поверталися прочани додому із святого місця в надії приїхати сюди знову. А також з вірою в те, що здійсниться ще одна пророча мрія преподобного о. Амфілохія – в українській державі нарешті постане єдина українська помісна церква. Наш народ врешті скине віковічні духовні кайдани. І уже ні Схід, ні Захід не буде нас розділяти, а златоглавий Київ буде збирати розпорошених дітей своїх в одне єдине ціле «і буде одне стадо і один Пастир» (Йн.10.16).

СВЯТИЙ АМФІЛОХІЙ ПОЧАЇВСЬКИЙ

Коли відкриваємо життєпис святих, як правило, думками повертаємося в Апостольські часи в історію Церкви, часи життя мучеників, преподобних пустинножителів перших віків християнства, чи хоча б в часи середньовіччя, цікавимось простим, розміреним укладом життя. Зараз серед людей часто побутує думка, що в сучасному, розбурханому, технологічному світі досягнути довершеності майже неможливо. Та історія життя преподобного Амфілохія Почаївського заперечує такий погляд на сучасне християнське служіння і ще раз підтверджує істину, що благодать Божа та Святий «Дух дихає де хоче(Йн.38) і осягає того, хто прагне і хоче».

Народився Преподобний Амфілохій Почаївський (Яків Головатюк) 10 грудня 1894 року в селі Мала Іловиця на Шумщині. Першим випробуванням для юнака стала Перша світова війна, котру він пройшов фельдшером. Потрапивши в австрійський полон, певний час працює в австрійських Альпах. У 1919 році втікає з полону, повертається на Україну, що саме виборювала самостійність. А що був вродливим та лагідним парубком, то не одна дівчина мріяла осягнути щастя з таким юнаком. Однак Яків обирає інший життєвий шлях. У 1925 р. він приходить до Почаївської Лаври, щоб уже залишитись тут назавжди. 8 липня 1932 р. благословенням митрополита Варшавського і всієї Польщі Діонісія він був пострижений в монахи з іменем Йосиф.

У Лаврі о. Йосиф виконував послух та в основному лікував хворих, особливо прославився як костоправ. Він без рентгену міг визначити пошкодження кісток та вправити їх. Через невпинний потік відвідувачів настоятель монастиря якось сказав о. Йосифу: «Добрий ти монах, але через тебе ні вдень, ні вночі спокою братії немає. Перебирайся на цвинтар і там живи і лікуй». Разом із монахом Іринархом о. Йосиф оселився в невеличкому будиночку на кладовищі, де молився та лікував. Під час польської окупації лікування коштувало дорого, тому простий люд із хворобами та каліцтвами тягнувся до о. Йосифа, котрий лікував та зцілював безкоштовно, не беручи ніякої платні. В знак подяки люди інколи дарували йому продукти харчування, що рятувало у важкі роки випробувань від голоду і братію монастиря. А ще о. Йосиф мав дар провидця, знав хто до нього йде, що його болить і скільки йому жити.

В часи визвольних змагань він таємно лікував поранених вояків УПА, для чого перевдягався в світську одіж і виїздив за потребою в ліс, так що зцілені ним часто й не знали, хто їх вилікував. В політику о. Йосиф не вникав, але говорив: «Є нація українська і повинна бути держава українська». Багато українських в’язнів сталінських концтаборів вважали його своїм покровителем. Він також вважався одним з православних душпастирів воїнів УПА.

По закінченні війни в лісах отаборилось чимало банд розбійників та грабіжників, що займалися мародерством по селах, часто вони видавали себе за воїнів УПА, чим завдавали великої моральної шкоди руху національного спротиву і мимоволі допомагали НКВД, або й виконували його накази. Якось вночі така банда розбійників вдерлась до хатини о. Йосифа. Від нічних гостей він не лише сильно постраждав, але чудом вберігся від розстрілу. Після цього випадку його перевели знову до Лаври. Та наприкінці 50-х років розпочалися нові гоніння на Церкву, тепер уже Московську.

У 1962 р. радянська влада вирішила відібрати у монахів Лаврський Троїцький Собор. Наряд міліції вже був відібрав ключі в намісника, але о. Йосиф, що нагодився в цей час, несподівано для всіх вихопив ключі з рук начальника наряду і передав їх наміснику Лаври. Натхненні прикладом о. Йосифа віряни накинулися на спантеличених міліціонерів і ті змушені були відступити. Так святиню вдалося зберегти від безбожників. Та через тиждень прийшла розплата – о. Йосифа заарештували та запроторили до Буданівської психіатричної лікарні. Там його постригли, відібравши хрест, одяг, і вкинули до палати, де знаходилося 40 хворих, вони були цілковито голими. Отцеві вводили препарати, від яких розпухло все тіло, та він і тут не скорився. «Віддайте мені одяг, хрест та єпитрахиль, і половину цих нещасних хворих ви скоро відпустите додому здоровими», – намарне просив старець. І лише численні звернення людей, клопотання дочки Сталіна Світлани Алілуєвої (котру він колись зцілив від душевної хвороби) допомогли о. Йосифу звільнитися з психлікарні.

Поселився о. Йосиф у свого небожа в Малій Іловиці(всього у отця Йосифа було аж 19 племінників). Сюди знову потягнулися люди, хворі за душевним і тілесним зціленням, що викликало лють у тогочасної комуністичної безбожної влади. Дійшло навіть до того, що за намовою місцевих властей, один із племінників о. Йосифа, який працював трактористом, вивіз його за село на болото і скинув у воду. О. Йосифа знайшли ледве живого й відвезли до Лаври. Ніхто уже не сподівався, що він доживе до ранку, та Господь зцілив його і повернув людям. В обителі отця Йосифа постригли в схиму з ім’ям Амфілохій на честь св. Амфілохія Іпонійського, якого в цей день вшановували. В Лаврі було небезпечно, тож рідні перевезли о. Амфілохія до Малої Іловиці. Під осінь 1965 р. він оселився в племінниці Ганни, дочки покійного брата  Пантелеймона. Отець Амфілохій влаштував у дворі високу голуб’ятню, а під нею капличку, де служив молебні, освячував воду. Було збудовано молитовню, а за каплицею був довгий стіл для прочан, щоб ніхто не відходив голодним. З північної сторони двору побудували довгий корпус, облаштували трапезну, кухню, приймальню для хворих, спальню для послушниць, котрі обслуговували людей, допомагали отцеві. Також було облаштували домашню церкву – довгу залу  із двома бічними кімнатами. В одній зберігали церковну одіж, утвар, а в іншій о. Амфілохій молився та відпочивав. І ось настало Різдво 1970 року. Відчуваючи, що це його останнє Різдво, о. Амфілохій влаштував велике торжество для рідних та односельчан. А влітку з о.Амфілохієм почали відбуватися дивні приступи, як згодом з’ясувалося, від доз сильної отрути, яку йому підливали. І першого січня 1971 р. отця Амфілохія не стало. Вантажним автомобілем його тіло відвезли до Почаївської Лаври для відспівування. Але вантажівка не змогла в’їхати у святі ворота  монастиря, і домовину внесли на руках. Поховали отця на монастирському кладовищі. Могила о. Амфілохія стала місцем поклоніння прочан. Тут стали відбуватися чудеса та зцілення. І ось перед Великоднем 2002 року було знайдено нетлінними його мощі, а 12 травня, у Фомину неділю, він був канонізований і зарахований до лику святих з іменем преподобного Амфілохія Почаївського. Раку з мощами було поміщено в храмі преп. Іова Почаївського.

о. Михайло НАЙКО

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *