У палітру лемківського фестивалю додали фарб і збаражчани

Лемківська ватра минулих вихідних, 3-5 серпня, знову, 19 раз, яскраво палала на фестивалі лемківської культури «Дзвони Лемківщини», що традиційно щорічно відбувається в урочищі Бичова поблизу Монастириськ. Гарячий Символ пам’яті роду та незгасного життєлюбства лемківської гілки українського народу зібрав десятки тисяч мешканців України та закордону. Люди з’їхались до Монастириськ звідусіль, щоб вкотре відчути той щем від зустрічі з близьким та рідним, що невблаганно вислизає з повсякдення, поступово вивітрюється разом із відходом до вічності старих лемків. Тих, хто пережив страшну трагедію вигнання з рідних осель, варварських знущань, але зумів свято вберегти рідну унікальну пісню, вишивку, слово, національні традиції. Іскри тих надбань ще тліють, порозсипувані по містах та селах, де діють лемківські товариства, де створені хори та ансамблі лемківської пісні, де ще живуть бабусі та дідусі, що ховають у скринях національне вбрання, наспівують онукам та правнукам співанки та розповідають про нелегку долю власного народу. На фестивалі у Монастириськах, який ще називають лемківським Єрусалимом, ці іскорки збираються воєдино та запалюють дух лемка, гнаного з батьківщини за те, що лише хотів бути собою на своїй власній землі. Щоб наповнитись цим життєдайним духом, люди долають тисячі кілометрів та десятки перешкод. Везуть пісню, танець, кольорові строї та надію на те, що все-таки настане час, коли про трагедію лемків будуть не лише говорити, досліджувати, відкривати нові історичні сторінки цього субетносу українського народу. Лемки незважаючи на те, що від початку насильницького виселення пройшло 74 роки, ще сподіваються, що ця трагедія буде визнана на державному рівні як депортація, та буде виконана процедура належної компенсації для лемків та їхніх нащадків. В Україні наступного року відзначатимуть 75-роковини трагедії, та чи принесе сумна ювілейна дата якісь позитивні зрушення у цьому питанні, лемкам залишається лише здогадуватись.
А поки політики та представники лемківських товариств намагаються вирішити нерозв’язні проблеми, пересічним лемкам залишається робити, те що у їхніх силах. На щорічному фестивалі «Дзвони Лемківщини» є для цього нагода. У так званому лемківському селі , що зводиться на місці проведення масштабного заходу, є музейна кімната, зразок лемківської автентичної хати, з різними майстернями. Не так давно тут зведена капличка та млин. За 19 років відколи започаткований фестиваль на зразок польської «Ватри» у Ждині, він зріс у всіх відношеннях. Сцена стала стаціонарною, грунтові доріжки заасфальтували, облаштували туалети, назважаючи на те, що навкруги ліс. Щороку тут виростає щось нове. І як видно, ще далеко до завершення. Обласна влада обіцяє, що наступного року тут додасться ще чимало об’єктів – як для тих, хто цікавиться історією лемків, так і тих, хто хоче зайнятись народними видами спорту. Разом з розбудовою інфраструктури, популяризацією фестивалю, відповідно збільшується наплив відвідувачів. Не усі з них прагнуть підтримати лемків. Частина їде, щоб добре продати свої вироби, а інша, – щоб придбати якусь цікавинку, виготовлену народним майстром. Описати усе, що там можна знайти, майже неможливо. Прилавки рясніють вишиванками на усі лади і смаки. Умільці з карпатських, і не тільки, регіонів України не втомлюються привозити на фестиваль свої глечики, корзини, дерев’яні, вовняні вироби, трави і навіть білі гриби. Були навіть мистецькі витвори із страусиних яєць. Знайдуть тут щось для себе і любителі книг різної біжутерії, кухонного начиння, домашнього вина та медових продуктів.
Насолодитися піснями і танцями також можна сповна. Як аматорськими, так і у виконання професіоналів. Хори, солісти, танцюристи з різних районів у національних барвистих строях один за одним піднімаються на фестивальну сцену. Концерт триває безперервно. Доводиться вибирати: мистецтво чи шлунок. Якщо захочеться попоїсти, пропустиш десяток номерів. Цьогоріч найбільше зачарували публіку танцювальні колективи з Канади, Польщі, Сербії. Хоча не можна їх порівнювати з нашим блискучим художнім національним колективом ім. Г. Верьовки. Впродовж двогодинного концерту, який подарували майстри танцю та пісні, людям не хотілось ні їсти, ні пити, навіть комарі десь поділись і не дошкуляли, і холоду не відчувалося, хоча концерт тривав до 10 години суботнього вечора. Правда, коли минула ейфорія, десь на другий день, стало зрозумілим що димом пропахло усе, що в тебе є і нема. Запах ватри. І не лише офіційної, а багаточисельних вогнищ, на яких смажились сотні недешевих шашликів. Не знаю, чи забрали з собою ватряний запах наші земляки, які побували на фестивалі, але вони залишили на ватряному полі свій незабутній слід. Біля палатки Збаразького району вигравали музики з будинку культури Розношинець, пригощали гостей фестивалю мешканці Травневого, а свої неперевершені мистецькі вироби демонструвала працівниця районного центру зайнятості майстер художньої вишивки Наталія Гуль. Її картини настільки заворожували перехожих, що їх ледь не розкупили за лічені хвилини. А як чарівно співала наша Даринка Шуст, що ніхто не міг відірвати від неї очей. Тим більше, що супровід ансамблю народної музики «Забава», якому виповнилося шість років, був не менш красивим. Грають у ньому молоді красиві хлопці – студенти Богдан Шуст, Вадим Процик, Михайло Ничка, Василь Музя, Василь Миган, учні школи Павло Шуст, Юра Яриш. Букет мелодій скрипок, баянів, цимбал разом з голосом Даринки та гостинністю збаражан став гарним дарунком фестивальним гостям.

Ірина СИСКО

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *