Унікальний 250-літній храм… на дрова для шашликів?!

Давно відшуміли над древньою Збаразькою землею військові лихоліття: напади кримських татар, навали турецьких ординців-яничар, «червоний терор» атеїстів-безбожників, внаслідок чого було стерто з лиця землі не лише цілі поселення, а назавжди втрачено безліч знакових, історико-культурних, сакральних, архітектурних споруд.
Нині війна та гуркіт канонад від постійних обстрілів російських найманців східних кордонів України та щем по втраті наших захисників відкликається у серці кожного українця. Здається, нашим завданням сьогодні є не лише зберегти українську державність, але й ті осколки духовно-культурного надбання нашого народу, що вціліли під час численних військово-політичних лихоліть. Саме з цією метою – збереження для нащадків унікальної історичної та духовної святині нашого народу – дерев’яної Свято-Михайлівської церкви, збудованої у селі Горинка ще у 1767 році і яка перебувала в аварійному стані, її було перевезено на Збаражчину, на Залужжя, щоб відремонтувати. Громада потроху, самотужки заготовляє необхідні матеріали для пошкоджених дубових конструкцій старовинної 250-літньої церкви, підводить підмурівок під майбутній храм. Однак досі, попри усі наші старання та велике бажання, через економічну кризу не було змоги його відновити та зібрати знову. Тож пронумеровані двохсотп’ятдесятирічні дубові балки зі старовинної Свято-Михайлівської дерев’яної церкви досі лежать у великих накритих штабелях неподалік від місця її встановлення.
Поряд знаходиться ще одна святиня Збаразької землі, історико-архітектурна перлина оборонної архітектури нашого краю – церква Спаса, збудована у 1600 році. Щоб помолитися та помилуватися цим сакральним комплексом споруд колишнього Спасівського монастиря, сюди приїжджає чимало туристів не лише з усієї України, а й з-за кордону.
Та, на превеликий жаль, тягнуться сюди і горе-відпочивальники, що облюбували святі місця довкола Монастирка для своїх п’яних застіль. Дуже часто, навіть під час Богослужінь у церкві, з лісу доносяться п’яні крики, дикий регіт та ричання, котрі ці компанії, очевидно, видають за спів. Та після позаминулих вихідних 24-25 серпня парафіяни Спасівської церкви були шоковані та вражені до глибини душі тим блюзнірством і святотатством, яке вчинили горе-відпочивальники. За сто метрів від церковних споруд на узліссі перед їхніми очима постала жахлива картина богозневаги, цинізму та вандалізму – облаштований з церковних будівельних матеріалів «відпочинковий комплекс» для смаження шашликів. Найцинічніше те, що в хід пішло не лише нове заготовлене для відновлення церкви дерево, але й старовинні колоди розібраної 250-літньої церкви, що їх бузувіри повидирали з штабелів.
Більше того, з місця будови майбутньої церкви відпочивальники-святотатці забрали чималі стандартні камені для заливки фундаменту під церкву та шестиметрові дошки-балки товщиною 14х30 см для облаштування «відпочинкової зони» довкола багаття. Поряд, із футрини вікна – накритий покрівельною бляхою, облаштований ще один «столовий комплекс», а довкола нього – на камінцях та дубових брусах старовинної церкви облаштовані «лавки», на яких з комфортом примощувались своїми сідницями горе-відпочивальники.
Та доморощеним яничарам і того виявилося замало. Щоб не перетрудитися, збираючи для розведення багаття сухий хмиз та гілки по лісі, бузувіри у своєму святотатстві пішли іще далі, використавши для смаження шашликів дубові балки з конструкції 250-річної церкви, які були складені неподалік. Це не якесь там вам вино 100-річної витримки, це крутіше – шашлики, смажені на історичних та сакральних вугляках 250-літньої святині!
А поруч, у кущах, з-під купи сміття та пляшок виглядає уже пожовкла газета «Солідарності». З таким самим облізлим та пожовклим портретом усміхненого «Гаранта» та екс-боксера, а нині столичного мера Кличка із багатозначним закликом: «Об’єднуймось!». Тільки тут варто поставити запитання :«А з ким? Чи з чим?».
Про що думали ці сатанинці, чим займалися там ці потвори у людській подобі, можуть посвідчити хіба що згарище, яке вони залишили після гучної забави, обвуглені балки з старовинної церкви, купи порожніх пляшок з-під алкоголю, та велика упаковка з-під «Дюрекса».
В яких вовчих зграях зростали ці молодики, що влаштовують такі дикі, п’яні оргії поблизу храму?! А потім щоразу, повертаючись вулицями Залужжя додому, ще довго розривають нічну тишу своїми дикими криками, голосячи вздовж людських обійсть та парканів російськомовну попсу до глупої ночі. Лише сільські пси ще довго злов’їдаються їм услід, немов тим вовкулакам.
Тож чи не вчать їх моралі? Чи не розповідають їм ті, що їх породили, про те, що сталося з тими святотатцями, хто нищив хрести і фігури святих, хто оскверняв, руйнував храми і святині? Цілі роди таких «героїв» були стерті з лиця землі і аж до третього-четвертого покоління, як, зрештою, застерігає Святе Письмо. Та батькам, вочевидь, байдуже, як і де проводять дозвілля їхні дорогоцінні чада та ким вони врешті-решт стануть.
Очевидно і те, що така поведінка виглядає ще й як зрада тих, хто, жертвуючи своїм життям, стоїть на смерть на східних рубежах нашої Вітчизни, в тому числі, боронячи від московських ординців і таких доморощених антихристів, які смажать шашлики на церковних балках 250-літньої святині. Та, на жаль, їм, напевно, це важко збагнути.

Отець Михайло НАЙКО

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *