Міжнардний борцівський турнір привабив до Збаража європейців

Тріумфальною перемогою збаразьких борців завершився 14-ий Міжнародний традиційний юнацький турнір з вільної боротьби пам’яті Олександра Короля та Назарія Бойка, який відбувся у Збаражі минулих вихідних – 22-23 вересня у спортивному залі Збаразької ЗОШ №2. Понад дві сотні спортсменів 12-16 років з різних міст та містечок України мали нагоду поспілкуватися та помірятися силами зі своїми закордонними ровесниками з Німеччини, Молдови, Білорусі, Литви, Польщі. Глядачі ж – насолодитися красою напружених поєдинків.
Загалом, серед 27-ми команд наші земляки зайняли перше місце, випередивши сильних суперників з німецького клубу Люккенвальде, які здобули «срібло», та львів’ян, які стали бронзовими призерами. Молдавські спортсмени на четвертому місці, а кияни – на п’ятому.
Зокрема, у вихованців Збаразького фізкультурно-спортивного клубу «Чемпіон» ( тренери Петро та Євген Королі, Олександр Шафранський, Олег Борисевич) 13 медалей різного кольору у 12 вагових категоріях із 15. З них три нагороди – золотих, сім срібних та три бронзових. «Золото» здобули найвитриваліші хлопчаки Олександр Смакула, який змагався у ваговій категорії 23 кг, Владислав Хариш (категорія 32 кг), Богдан Бастюк (46 кг). Срібні нагороди принесли додому Ілля Вінтонович (26 кг), Назар Баньковський (29 кг), Олександр Мельник (45 кг), Андрій Ткач (55 кг), Олег Ключка(60 кг), Андрій Сидяга (68 кг), Влад Пожогін (85 кг). «Бронзу» вдалось здобути Назару Васьківу (35 кг), Вадиму Крупському (48 кг), Антону Семенчуку (55 кг).
Три чемпіони має також київська команда, по два – з Одеської області та Львова, по одному – Борщів, Коломия, Білорусь, Молдова та Німеччина.
Приз за кращу техніку отримав Владислав Хариш, приз за волю до перемоги – Богдан Бастюк, подарунок отримав і наймолодший чемпіон змагань 8-річний Олександр Смакула.
І хоча вишукані медалі, кубки та грамоти неабияк потішили азартних хлопчаків, проте й ті учасники змагань, яким на цей раз трішки не вистачило везіння, все ж отримали низку подарунків – це і нові враження, емоції, і досвід, які приносять справжню впевненість у собі, виховують дух та стійкість перед перешкодами як у спорті, так і в житті. А ще збаразький турнір – це, без перебільшення, свято спорту, дружби, перевіреної десятиліттями, яка не зникає з часом, а навпаки – поширюється на нових друзів. Засновник турніру Тренер, Заслужений працівник фізичної культури і спорту Петро Король щороку збирає коло друзів, яке щоразу стає ширшим, до якого охоче долучаються все нові й нові тренери зі своїми вихованцями. Хто хоча б раз потрапив на збаразький турнір, той мимоволі потрапляє в ауру доброзичливості Петра Короля та його сина Євгена, місцевих мешканців, яка манить до старовинного міста з непереборною силою.
– Мене дуже зачаровує, – зізнався завідувач кафедри легкої атлетики з методикою викладання Кам’янець-Подільського університету імені Івана Огієнка Леонід Гурман ,- наскільки Петро Король вболіває за свою справу, він нею дихає, живе. Не випадкового його так люблять вихованці. В тому числі і колишні, які дуже допомагають у проведенні турніру. Вражає така велика кількість дітей на турнірі. Тренери їдуть не просто кудись на змагання, а саме до Короля. Бо знають, що тут їх чекає гостинний прийом, а їхніх учнів – сильні суперники з різних борцівських шкіл, що є необхідною умовою для росту спортивної майстерності. Я ж на турнірах такого рівня маю нагоду «вполювати» талановитих дітей, яких запрошую до нас на навчання. Нашому навчальному закладу 22 жовтня виповнюється 100 років. Тож маємо належну базу для навчання з трьох спеціальностей – вчитель фізкультури, реабілітолог та тренер з видів спорту. Хотілось би, щоб наступний -15-ий, турнір відбувався уже в новому залі, оскільки я почув на урочистому відкритті змагань, як представники місцевої влади пообіцяли завершити його будівництво до наступного року. Загалом приємно, що влада привітала спортсменів, і голова РДА, і міський голова. Це надає ще більшої ваги турніру.
– Ми щороку на цьому турнірі, – каже білоруський тренер Сяргєй Мядвєдєв, – незважаючи на те, що доводиться долати понад 400 кілометрів. Наш головний тренер Лой Алєксандр дружить з Петром Королем багато років. Завжди зустрічаємо тут гостинний прийом. Дуже правильно, що турнір міжнародний. Спортсмени мають змогу побачити, хто якими прийомами володіє, помірятися силами з литовцями, німцями. Раніше наші діти боялись боротись із німецькими спортсменами, а тепер вони кажуть, що найскладніше боротись із українцями, чого вони раніше не знали. Тож і надалі ми будемо приїжджати сюди, щоб набиратись майстерності та знаходити нових друзів. Адже хто б з ким і як запекло не боровся, після поєдинку розходяться друзями, братами, бо об’єднує всіх спільне захоплення – вільна боротьба.
– Ми пишаємось , – відзначив гість з Люккенвальде Ніко Валасис, – що наші спортивні клуби із Люккенвальде і Збаража дружать багато років. Ми їздимо один до одного завжди, і навіть те, що нас розділяють понад півтори тисячі кілометрів, не завада. Мій 11-річний син Костянтин відвідує клуб Люккенвальде з 5 років. І зараз я приїхав, щоб підтримати його, побачити умови, в яких змагаються діти. У вас дуже гарне місто, гостинні люди. Нам дуже подобаються ваші страви. Причому усі, які ми їли. І ромашковий чай, якого ми раніше ніколи не пробували. У музеї вашому побували. Там теж дуже цікаво. А ще нам сподобалось, що у вас ще збереглось багато речей з часів СРСР. Ви їх не викидаєте. У нас у Німеччині теж вони є, але дуже мало.
– Хоча я з п’яти років живу у Німеччині, куди мій батько переїхав на роботу, – додає 13-річний уродженець українського села біля Вижниці Денис Алєксандрук, – але на канікулах приїжджаю сюди до своїх двох бабусь. Я дуже люблю Україну, вона для мене все, і мову не збираюсь забувати. Завжди говорю нею з батьками та рідними. Починав боротись з п’яти років у Берліні. А потім переїхав у спортивний інтернат в Люккенвальде, де навчаються діти з усієї Німеччини. Там готують майбутніх олімпійців. Щодня ми вчимось чогось нового і намагаємось мати якісь нові досягнення. Я мав третє місце на змаганнях у Берліні. Мрію взяти участь в Олімпійських іграх, як і кожен з моїх багатьох друзів у Люккенвальде. Загалом про майбутнє я не дуже задумуюсь, адже, що Бог дасть, те й буде. А вашому турніру бажаю, щоб він мав більший зал, щоб було де розміститись глядачам.
– Ми на збаразькому турнірі вперше, – каже батько юного учасника змагань Віталій Терзі, – але нам сподобалось. Усі четверо наших учасників 11-12 років, які навчаються у Камєнскому спортінтернаті, що в Одеській області, здобули медалі – дві золоті і дві бронзові. Троє наших учнів цього року були учасниками Чемпіонату світу, один – Чемпіонату Європи серед школярів, були переможцями міжнародних турнірів.
– Ми з Петром Королем, – зауважив тренер ФСК «Хімік» міста Южне Одеської області Володимир Веремійчук, – разом їздили на Всесвітню літню Гімназіаду. Я вдячний долі, що познайомила мене з цією харизматичною, досвідченою людиною, яка щедро ділиться своїми знаннями та уміннями. Наше місто Южне багате на спортивні традиції. Добре розвиваються чотири види спорту. Окрім вільної боротьби, ще гребля, волейбол та баскетбол. Зараз у мене є ідея започаткувати подібний, як у вас, турнір у нас в Южному. Для цього «обростаю» досвідом, в тому числі набираюсь його у блискучого організатора таких заходів Петра Короля. А ваш замок настільки мене вразив, що надихнув мене разом із сім’єю відвідати усі замки України.
Бажаю Петру Королю та іншим тренерам клубу «Чемпіон» на шляху до виховання олімпійського призера зібрати щедрий урожай медалей чемпіонатів Європи та Світу.
Тож знають і шанують збаразьких борців далеко за межами рідного краю, у далеких країнах і континентах. Шлях до такого визнання був довгим і непростим. Місцевим тренерам доводилось проводити заняття у залах, зовсім не пристосованих до вільної боротьби, а тим більше до змагань. – Започаткував секцію вільної боротьби ще у 1969-ому році Богдан Сцібайло, – пригадує один з перших тренерів Григорій Шафранський. – Коли я після закінчення Тернопільського педінституту потрапив у район на роботу, мені виділили приміщення роздягальні на цукровому заводі. Згодом ми займались на четвертому поверсі виробничого приміщення. Тодішній керівник заводу Андрій Дмитраш був дуже великим прихильником спорту і всіляко допомагав у його розвитку. Можливо, саме завдяки його сприянню вільна боротьба у Збаражі прижилась і наші вихованці почали показувати гарні результати. У 1975 році на території заводу почали будувати спорткомплекс, який завершили через рік, але після того, як цукрозавод у 90-х став банкрутом, і приміщення соціальної сфери були поділені між різними власниками, спорткомплекс завис, так би мовити, у повітрі, і його доля досі вкрита для нас ореолом таємничості. Мене тоді скоротили, так я мусів завершити свою спортивну кар’єру. Хоча ми з Королем показували такі результати, яких в області нема. За ті роки підготували двох призерів чемпіонатів світу – Євгена Короля та Олександра Шафранського, переможців всесоюзних змагань. Після того, як ДЮСШ випровадили із залу, що був у приміщенні цукрозаводу, секцію проводили і в приміщенні замкового палацу, і в спортзалах шкіл. Але всупереч всьому, Королі все-таки зуміли не лише втримати вільну боротьбу на плаву, а й сильно розвинути її популярність та якість. Зважаючи на успіхи, досягнуті теперішніми тренерами з вільної боротьби, популярність борцівського турніру, керівництву району та міста варто все зробити для того, щоб обіцяний зал для ігрових видів спорту пошвидше добудувати і зробити подарунок нашим дітям, які захоплюються спортом, гостям, які так масово приїжджають на цей турнір уже впродовж 14 років.
Заслуги тренера Петра Короля з розвитку вільної боротьби визнали не лише місцеві мешканці, область та столиця України, а й закордонні друзі. Під час урочистого відкриття турніру віце-президент Національної федерації спортивної боротьби Польської Республіки Рішард Нєдведскі з Тересіна вручив Петру Королю медаль, виготовлену із срібла, за видатні заслуги у розвитку співпраці у розвитку вільної боротьби. Таку медаль поза межами Польщі має ще лише одна людина – президент Європейського об’єднання всесвітньої боротьби болгарин Цено Ценов. Дещо раніше схожу нагороду наш тренер отримав від німецьких борців.
– Я вдячний усім, – сказав Петро Король, – хто підтримав нас, збаразьких тренерів, у проведенні турніру. Таких людей є так багато, що назвати кожного неможливо. Усі вони допомагали від щирого серця, не чекаючи вдячності чи похвали. Допомагали, бо вони справжні наші друзі і друзі вільної боротьби. Звичайно, хотілось, щоб усе було найкраще організовано, щоб кожен призер отримав грамоту, кубок, медаль. До речі, цього року Русланом Яцюком розроблений новий оригінальний дизайн медалей, які стали квадратними. З однієї сторони зображено краєвид Збаража, з іншої – борців на килимі. Ці медалі завжди нагадуватимуть гостям про наше місто, яке їх зачарувало і яке чекатиме їх кожного року.

Ірина СИСКО

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *