Збаражани знайшли Іду Фінк, а її донька – Збараж

Те, що Збараж – не примарний спогад з далекого минулого, а реальне місто, яке досі існує і непогано розвивається, було неабияким відкриттям для доньки Іди Фінк, пані Мірі Наглєр. Мешканка Тель-Авіва, яка нещодавно, 24 серпня, приїжджала на батьківщину своєї матері, з дитинства була переконана, що місто давно зникло з карти світу. Адже розповіді її родичів про трагічне минуле єврейського населення в Україні в часи Другої світової війни були настільки розмитими та оповитими туманом, що цей відтинок історії роду залишався білою плямою у її свідомості. Мірі, і не лише їй, здавалось, що із винищенням людей, які населяли місто, автоматично зникало і саме місто. Лише подорослішавши та дізнавшись, що Збараж стоїть там, де і сотні років тому, донька відомої письменниці загорілась бажанням побачити місця, де жили її мама, тітка, бабуся та дідусь. Здійснити цю мрію допомогли їй наша землячка, молодший науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Тетяна Федорів та філолог з Варшави, викладач ліцею Бартоломей Крупа, який займається темою Голокосту і, зокрема, вивчає творче життя Іди Фінк.
Навесні минулого року збаражани мали нагоду відкрити для себе цю польську, ізраїльську і, можна вважати, українську письменницю, яка народилася у нашому місті 1 листопада 1921р., завдяки перекладачці, редакторці, есеїстці Наталці Римській. Пані Наталя презентувала перекладену нею книгу Іди Фінк «Подорож». Саме тоді багато місцевих мешканців вперше довідались про видатну землячку. Батько її – Людвіх Ландау був лікарем, мама – вчителькою у гімназії ім. Генріка Сенкевича. У 1942 році сім’я Іди була переселена до гетто, з якого Іді разом із сестрою вдалось втекти. З підробленими документами вони завербувались на роботу до Німеччини, від господаря спритні дівчата також зуміли визволитись. У 1957 році Іда переїхала до Ізраїлю. Працювала там бібліотекаркою, журналісткою на радіо, перекладачкою. Як письменниця дебютувала у майже 60-літньому віці. Коли вляглись болючі спогади. Її творчість відзначена літературними преміями багатьох країн. Писала Іда Фінк в основному польською, тому її творчість була невідомою широкому загалу українців. Вперше українською мовою її книга «Подорож» у перекладі Наталки Римської вийшла у березні минулого року.
Тож збаражани відкрили для себе відому письменницю, а її донька відкрила для себе наше місто – місто юності її мами, яке і досі пам’ятає ті страшні трагічні події, які змусили її родичок покинути рідну оселю. – Ми разом з нашими гостями, – відзначила Тетяна Федорів, – обійшли усі місця, пов’язані з єврейською громадою. Але, на жаль, ми ще не знаємо, де ж точно розміщувався будинок сім’ї Іди Фінк. Усе вказує на те, що він десь є на вулиці Володимира Великого, колишній Горького. Але достовірних даних поки що нема. Сподіваємось, що згодом вдасться натрапити на якісь історичні сліди, які відкриють нам цю загадку.
За словами Тетяни, яка детально і глибоко вивчає єврейську сторінку Збаража, пані Мірі разом з чоловіком Мікаелем були дуже захоплені екскурсією. – Ми показали їм, – каже молодий науковець, – де колись була гімназія, де, за нашими припущеннями, міг бути будинок Іди Фінк, синагогу, а також територію, де було гетто по вул. Шолом Алейхема, старі будинки, пекарню Сендера Шабаса, будинок Шпайдера, фотоательє Якуба Гласмана, пральню комірців, площу, де збирали євреїв, щоб вивести їх у гетто, старий єврейський цвинтар, православний цвинтар, зокрема гробівець бджоляра Євгена Білинського, де переховувався один єврей від німецьких переслідувачів, і вже писав там прощального листа, але був врятований. Ця історія описана на сторінках автобіографічної книги Іди, яка разом з сестрою втікала від страшної долі. На новому єврейському цвинтарі гості шукали прізвища родичів чи знайомих, але нічого знайти їм не вдалось. Біля замкового палацу немолода пара зустрілась із нашим міським головою Романом Полікровським. Гостям сподобалась екскурсія виставковими залами, але, мабуть, більше вони були подивовані присутністю мера, який знайшов час для зустрічі з ними, щоб засвідчити свою повагу родині знаменитої уродженки нашого міста. Зазвичай, як відзначила Мірі, очільники міст не настільки доступні і демократичні. Наше місто ізраїльським гостям дуже сподобалось. Вони взагалі дуже мобільні люди, які часто подорожують світом, незважаючи на те, що їм немало років. Найприємнішим для них було те, що збаразькі відстані дозволяють подорожувати пішки, а не тиснутися в якомусь транспорті. А ще вони були приємно вражені, що у Збаражі є люди, зовсім не причетні до єврейської нації, які досліджують і стараються зберегти минуле, пов’язане з історією цього народу.
Варто зауважити, що до таких людей належить не лише Тетяна Федорів. Про це турбуються і інші, зокрема Роман Полікровський, який чимало зробив для того, щоб розчистити, привести до більш-менш охайного вигляду єврейський цвинтар. Завдяки домовленостям керівника міста, цвинтар незабаром буде ще й обгороджений. – Ми раді, – каже Тетяна Федорів, – що допомогли доньці Іди Фінк реалізувати свою мрію, частково відкрити минуле її родини, яке вона намагається зрозуміти і усвідомити. Вона пообіцяла і надалі підтримувати зв’язки із Збаражем, і надіємось, це знайомство принесе нові можливості у дослідженні нашої спільної історії.

Ірина СИСКО
Фото з архіву Мірі Наґлєр

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *