Збаразькі цукровари вдало розпочали сезон

Понад 5700 тонн цукру уже виробили цього, уже 51-го, сезону місцеві цукровари, запустивши завод 18 вересня. Підприємство уже вийшло на заплановану потужність – і переробляє 3700 тонн буряків за добу.
Здавалось би, звичні, нічим не особливі цифри. Але за ними стоять неабияка праця, знання, висока кваліфікація, чітка дисципліна персоналу та вболівання за результати праці і піклування про кожного з понад двох сотень працівників заводу. Теперішні власники Збаразького цукрового заводу – ТзОВ «Радехівський цукор» доклали чимало зусиль для осучаснення виробництва, покращення умов праці. На це пішов не один десяток мільйонів гривень.
–У нас все починається з турботи про людей, – відзначає інженер з охорони праці, досвідчений кадровик Лідія Баран. – Коли працівник переступає поріг заводу, спершу він обов’язково має пройти інструктаж з охорони праці, 5-10-денне стажування у кваліфікованого працівника. Усім видаємо кругленьку пластикову перепустку з індивідуальним номером, належний спецодяг, який щотижня забираємо у хімчистку. Хімчистка запроваджена на усіх п’яти заводах «Радехівського цукру» – у Чортківському, Збаразькому, Хоростківському, Козівському та Радехівському підрозділах. На території заводу є спеціальні термінали. Приклавши до віконечка перепустку, працівник бачить усю інформацію, яку йому потрібно знати на даний день, – наряд робіт, наявність спецодягу для нього, навіть заяву на відпустку можна написати у цьому терміналі, не треба йти до відділу кадрів. Фото кращих працівників Товариства з усіх заводів розміщаємо на цьому терміналі, який служить своєрідною дошкою пошани. Також підприємство видає рукавиці, респіратори, шапочки, халати, словом, усе, що потрібно на ділянці виробництва того чи іншого працівника, також каски. До касок ми так звикли, що іноді вже й не помічаємо, що вони у нас на голові. Правил техніки безпеки дотримуються усі без винятку. Від технічного працівника до головного інженера. До речі, головним інженером у нас – Алла Тернавчук. Наскільки мені відомо, вона єдина жінка – головний інженер на цукровому заводі в Україні. І взагалі, майже увесь керівний склад у нас жіночий. Начальник виробництва також молода особа – випускниця Київського національного університету харчових технологій Вікторія Фінюк. Їхня компетентність, енергійність, відповідальність – запорука успіху у справі, якій вони віддані сповна.
Лідія Баран, яка з такою повагою та захопленням розповідає про своїх колег, і сама неабиякий професіонал, адже має стажу понад 40 років, спершу працювала у Козові, а з 2002-го – у Збаражі. Знає і весь технологічний процес, адже за освітою технолог харчової промисловості, зараз завідує кадрами, а також відповідає за охорону праці. Такий досвід – неоціненна допомога молодим керівникам.
–За цей короткий період, відколи «Радехівський цукор» господарює на цьому заводі, – приєднується до розмови головний інженер Алла Тернавчук, – вкладено багато інвестицій у нове устаткування, ремонт. До прикладу, встановили два нових жомових преси Stord. Це дало можливість отримувати жом, у якому сухих речовин 28%. Такий жом охоче розкуповують фермери, приватні господарства, його зручніше перевозити. Якщо раніше з машин, що везли жом, текла рідина, яка шкодила дорожньому покриттю та створювала небезпеку дорожньому руху, то тепер ми цього позбулись. До того ж? на наше підприємство заборонено привозити чи вивозити вантаж(цукровий буряк, цукор) більше, як 24 тонни, щоб не руйнувалися дороги. Навіть, якщо перевізник привезе цукрового буряка більше, йому заплатять лише за 24 тонни. Це правило діє вже три роки і перевізники звикли до нього.
Також облаштована нова електростанція для підготовки живильної води, модернізовані теплова та водяна схеми, запущено градирню для охолодження води. Новий комплекс дозволяє скоротити використання свіжої води, покращує екологію району. Велику увагу приділяємо збереженню будівель та споруд. Відремонтовано дахи, проведена поетапна заміна панелей та вікон, у цехах зроблено нову вентиляцію та аспірацію повітря. Завдяки цим заходам споруди будуть краще зберігатись, а людям буде легше дихати. Проведено перший етап впровадження нової системи пожежогасіння, яка відповідає найсучаснішим вимогам. Відновлені та відремонтовані залізничні колії на території заводу та поза нею. Є у нас і нові електронні ваги для сировини і для готової продукції. Для ритмічної роботи заводу ми організували підвіз цукрової сировини за графіком, немає черги. На майданчику зберігається запас буряків лише на одну добу. Приймаємо сировину від юридичних осіб – фермерських господарств та сільськогосподарських товариств не лише із Збаразького, а й Зборівського, Шумського, Лановецького, Підволочиського районів Тернопілля.
Від поля до солодкого кристалічного продукту, без якого важко уявити сучасне життя, шлях непростий. Виробнича лінія – це складний каскад ділянок, які пильно контролюють оператори з центрального пункту управління, облаштованого комп’ютерами, де відображаються усі параметри виробничого процесу. Тож повз увагу оператора не проходить жодна деталь. Починаючи від мийки коренів, до завершальної стадії варіння сиропу. Максим Галенда на заводі з 16 років. – Ази перейняв від батька, – каже 27-річний оператор,- на даний час я спостерігаю за роботою випарної установки, де з соку, що витискається з бурякової стружки за допомогою дифузних установок, у великих цистернах випарюється вода і утворюється густий сироп. Працювати тут одне задоволення. Після деякої перерви, коли я на кілька років поїхав на роботу до Польщі, повернувся сюди знову. Тут мене влаштовує все. І умови праці, і заробітна плата.
Максим Галенда один з тих працівників, які не лише досконало виконують доручену справу, а й вносять пропозиції щодо удосконалення виробництва. Для цього на заводі запровадженнf спеціальна скринька пропозицій, які робітники подають на розгляд керівництва. У свою чергу керівники таких раціоналізаторів заохочують преміями.
Поряд з хлопцем не зводять очей з моніторів оператори Валерій Довгий та Андрій Панкратов.
– Починав роботу з посади водія, – каже пан Валерій, який на заводі трудиться уже 11 сезонів, – а тепер навчився контролювати усі показники роботи виробничої лінії на мийці, ділянці дифузії. Усе ми бачимо за допомогою відеокамер і комп’ютерних датчиків. При потребі коректуємо необхідні параметри. Задоволені роботою, офіційне працевлаштування, зарплата досить висока як для нашого міста, і виплачується стабільно два рази в місяць.
Андрій Панкратов прийшов на виробництво солодкої продукції два роки тому, перший рік навчався, а тепер і йому довірили відповідальну справу оператора. – Ми контролюємо не лише довірені нам ділянки,– каже хлопець а й загалом придивляємось до усього, якщо бачимо десь якусь неполадку, пишемо про неї і кидаємо у спеціальну скриньку. У нас так заведено заради спільної безпеки. Адже одна людина не може за всім прослідкувати.
На заводі є як працівники зі стажем, так і новенькі, є такі, що переходять з однієї ділянки на іншу. Сере них і оператор центрифугування утфелів Юрій Мозиль, який на заводі з 1991 року.
Найсуворіші правила для відвідувачів пакувального відділення. Тут не пропустять жодного без спеціальної шапочки, бахіл та халата. Працюють тут парами. Насипають у мішки білі кристали та одразу зашивають, щоб нічого зайвого туди не потрапило. У Віталія Тримбача на заводі працювала ціла династія – і бабуся з дідусем, і мама. Хлопець же починає з зашивальника. Поряд – досвідчена працівниця заводу Євгенія Мельник. – Працювала тут, – каже жінка, – з 1973-го року. Ким тільки не була. І тепер, хоча уже на пенсії, вирішила попрацювати зашивальником. Робота не складна, але для тих, хто тільки прийшов, втягнутися непросто. Але молодь працює, бо роботу добре оплачують.
Мішки з цінним продуктом відправляють на склад. А звідти у різні куточки України. – Наш цукор гарної якості, першої-другої категорій, – каже менеджер із збуту Тарас Левкович, – тому замовляють його як великі підприємства в Україні, так і за кордоном. Наша продукція користується попитом на ДП «Кондитерська корпорація «Рошен», ПАТ «Львівська кондитерська фабрика «Світоч», ПАТ «Луцьк Фудз», Приватна виробничо-торговельна фірма «Кріоліт-Дніпро», ТзОВ «Кондитерська фабрика «Десна», ПАТ «Виробниче об’єднання «Конті» та інші. Експортуємо цукор в Узбекистан, Таджикистан, Грузію, Вірменію.
– Загалом, –розповідає головний інженер Алла Тернавчук, – плануємо за сезон переробити біля 250 тис. тонн сировини і виготовити приблизно 35 тис. тонн продукції, якщо враховувати, що цукристість на даний час становить майже 16 відсотків.
Ось таке підприємство працює на теренах Збаражчини, яке забезпечує роботою 231-ого працівника, серед яких левова частка – мешканці району. Відрадно, що незважаючи на зміну власників та вивісок, Збаразький завод за 50 років не пропустив жодного виробничого сезону і зараз не лише тримається на плаву, а й успішно розвивається.

Ірина СИСКО

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *