Медик за покликанням

Її любов до медицини – це сімейне. Троє із семи дітей, які виховувались разом з нею у простій селянській родині в Кинахівцях, обрали фах медика. – Особливо марив цією професією мій старший брат, – каже завідувач фельдшерсько-акушерським пунктом, що у селі Синява, Надія Дмитрівна Хомик. – Його мрія збулась, він став військовим лікарем. Зараз, на жаль, він уже відійшов у засвіти. Опанувала професією медика і одна із сестер, і чоловіка собі знайшла медика. А я ж закінчила Кременецьке медучилище, і ніколи не шкодувала про це. Хоча працювати у селі в ті часи – наприкінці 60-их, було нелегко. Але завжди виручала любов до справи. Мені завжди приносило задоволення бачити вдячні обличчя односельців, яким вдалось допомогти.
А таких назбирається чимало. За понад п’ятдесят років праці медичка уже вивчила напам’ять усіх з понад семи сотень людей, які живуть у селі. З них майже 80 школярів та 20 таких, що відвідують дитячий садочок.
-Знаю, хто чим хворів у кожній сім’ї, які у кого були проблеми із здоров’ям, – каже сільський медик. – Колись у складних випадках, коли доводилось відправляти пацієнтів до Збаража, дуже хвилювалась, бо було бездоріжжя, транспорту у селі було мало, не те, що тепер. Зараз вже центральна сільська дорога асфальтована. Доправити хворого до райцентру уже не проблема.
Прийшла Ніна Дмитрівна у Синяву юною випускницею медучилища у 1968 році. Мальовнича місцевість одразу припала їй до душі. Спершу була акушеркою, а згодом – із 1975-го, перейшла до школи на посаду медсестри. Через п’ятнадцять років знову змінила місце праці через те, що посаду шкільної медсестри скоротили. Відтоді вона повернулась у медпункт і трудиться тут досі, сумлінно дбаючи про здоров’я своїх земляків.
– Спершу, – продовжує співрозмовниця, – десь у 1969-ому році, було у селі тисяча людей, 35 дітей до одного року, 204 школярів. Тепер же усе пішло на спад. Немає у селі роботи, молодь не затримується. От і мої діти по світу пороз’їжджались. Дві доньки Світлана та Людмила працюють у Тернополі, син Роман подався на заробітки за кордон. Ось і господарюємо вдома лише вдвох з чоловіком Володимиром.
Донька пані Ніни – Світлана, можна сказати, також працює на ниві охорони здоров’я. Вона провізор у аптеці. У якійсь мірі продовжує мамину лінію.
– Зараз важливо не лише надати людині невідкладну допомогу, – продовжує медик з великим стажем, – а й попередити захворювання. Тому стараюсь пояснювати людям важливість щеплень. Часто вони нехтують такими профілактичними заходами. Але практика показує, що коли дитина щеплена, то вона або не захворіє, або набагато легше, ніж не щеплена, перенесе захворювання. Якщо раніше у селі траплялись випадки спалахів гепатиту, кору, дифтерії, то в останні роки цього нема. Думаю, це завдяки проведеним щепленням, хоча зараз є багато різної непідтвердженої інформації про неефективність вакцин.
– Односельці, – каже землячка пані Ніни Людмила Іванівна Дячина, – вдячні нашій незмінній цілительці, яка впродовж півстоліття не втомлюється слідкувати за здоров’ям кожного синявчанина. Незважаючи на поважні літа, наша фельдшерка старається, як і в юності, нести нам добру пораду, зробити усе, що у її силах, щоб ми почувалися здоровими і були у доброму настрої. Незабаром наша шановна землячка зустріне свій 70-річний ювілей. Нехай же доля дарує їй ще багато-багато гарних і щасливих років, щедро винагороджує її за сумлінну працю та турботу про людей. Хай Господь зсилає на неї рясні благословення і дає сил та натхнення на многії літа.
Тож нехай же сповнюються усі теплі слова усіх доброзичливців на адресу іменинниці, а пані Ніна нехай сповна отримає радість від вдячності своїх пацієнтів. Адже саме заради їхнього благополуччя вона й обрала свою професійну стежину, якою незмінно і самовіддано, не шкодуючи сил, прямує усе своє життя.

Ірина СИСКО

Поширити статтю:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *